За тиждень після відвідин кубка Тюрінгії я знову намилився до Тюрінгії. Цього разу на мене чекав головний матч землі - за звання команди номер один у рамках регіонального дербі повинні були битися два єдиних професійних клубa землі. Рот-Вайс Ерфурт вже давно грає у третій лізі, а Карл Цейс Єна повернувся після 5-річної відсутності по закінченню минулого сезону.
У пошуках чергового матчу на перші вихідні вересня я натрапив на даний матч - дуже зрадів і, не довго думаючи, запланував відвідати цю зустріч кубка Тюрінгії. Справа в тому, що в Альтенбурзi знаходиться найбільший стадіон землі Тюрінгії, а місцева команда грає всього лише в сьомий лізі. Буденні матчі на ньому відвідують максимум дві сотні глядачів...
Разом із книгою Жадана чекаю на потяг до Львова. В порівнянні з ранком, ніч доволі тепла. Пригоди не припиняються. Провідник проспав зупинку, але я на диво відкрила очі у самий, так би мовити, останній момент. Проте, нагода потрапити до Чернівців теж була гарна. Не дуже люблю Львів через неймовірну кількість людей. А от о п’ятій ранку їм можна милуватись.
З днем міста, Вінниця! З найкращим цирковим шоу від керівництва місцевої футбольної команди професіоналів. Прекрасний приклад, що людина не награлась у дитинстві й має команду за іграшку, як дівчинка ляльку. Хочу - красиво одягаю, хочу - голу в багнюку макаю. Одним словом, зганьбив на всю країну команду своєю дівчачою поведінкою, зробивши з гравців та вболівальників блазнів.
Головний стадіон міста Ганау ще давно привернув мою увагу, але пробити його якось не вдавалося. По-перше, незважаючи на те, що місто знаходиться всього в 100 км від Вюрцбурга дістатися туди бюджетно і швидко на громадському транспорті досить складно. По-друге, клуб Hanauer SC, який проводить на ньому свої домашні матчі, грає аж в шостий лізі...
Не зважаючи на всі розмови про ПСФ та олскул, ще в першому турі домовилась про дорогу з Краматорська з ФК «Жемчужиною». Дістатись до міста взагалі не проблема, та і виїхати теж, проте саме місто забирає багато сил. Тому не дивлячись на те, що їхати автобусом 850 км близько 16 годин – то один раз можна полінуватись із пошуком варіантів.
4-й найголовніший день у Вінниці. Ця поїздка була запланована ще в великому весняному турі. На автовокзалі у Кам’янець-Подільському розглядали з Німцем карту сполучень на стіні. Бар був маленькою крапкою, але відразу кинувся до очей. «Це було б дуже епічно – пробити матч у Барі», - щось таке мені подумалось у той момент.
За всі роки поїздка до Вінниці на 4 дні – найдовще для одного міста. На третій день ліміт гостинності був вичерпаний, з самого ранку нарешті вдалося потрапити до лісу. Там час стоїть, а місцевість надихає. З чарівного світу вивів меседж від стрийкив про їх прибуття. Тож за годину, встигнувши вписатись до хостелу, ми вже разом крокували центральною вулицею.
Пробити Інгольштадт цікавило мене вже давно. Мабуть єдиний аргумент мого бажання відвідати матч у цьому місті - це зручне розташування. Інгольштадт також знаходиться в Баварії, і з Вюрцбурга туди можна без проблем дістатися на регіональному поїзді з однією пересадкою, заплативши при цьому скромні за німецькими мірками 25 євро в обидва боки. У плані фанатизму і стадіону Інгольштадт зовсім непривабливий, але про це пізніше...
Подорож не припиняється. В очікуваннія потяга змінються день. О першій годині без затримок вписуємось у прохолодний вагон. За кілька годин знов зустрічає Вінниця. Говорять, що всі дороги ведуть у Рим, а поки що Тернопіль й Вінниця в лідерах, як ланкові станції пересування між стадіонами.
Відразу з календарем пропустила момент купити прямий квиток до Тернополя. Практично в останню мить знайшовся варіант поїздки через Жмеринку й лише в один бік. З уточненням туру в УПЛ без питань місце у ГХ-календарі зайняв матч у Кропивницькому. На кшталт – хочу так й ніяк інакше. Тож зворотній квиток одразу купувася саме з Кропивницького.
Нарешті я вибрався в Білу Церкву. Як часто буває, те що майже поряд відвідати часу завжди не вистачає. Арсенал є дивною командою, що може дозволити собі не вийти на матч кубку України і далі тримати всіх у напрузі, адже не відомо чи планує команда вийти на наступну гру, чи ні. Напередодні, я навіть телефонував до людей, що пов’язані з клубом...
У моїх ГХ-планах давно була мета пробити всі стадіони своєї області. Місто Южноукраїнськ було одним з перших в цьому списку, але щоразу я відкладав його на потім. Даний тур міг виявитися особливим, адже до останнього був шанс зібратися майже усім хоперським рухом... але мабуть цього разу не судилося.
Наша добра ліга приймає у професіонали геть усіх, аби первинний внесок був сплачений до казни. Кількість набрали й раді. А те, що команди виходять на перший тур без свого стадіону, то вже десяте питання. От чому ремонт на арені треба починати з першим туром? Чому важко почати навесні підготовку й увійти в новий сезон красиво, як справжні професіонали?
На цих вихідних мало відбутися перше Миколаївське дербі в незалежній Україні. Я не міг проігнорувати таку історичну подію. Саме тому, плюнувши на пекельну спеку та взявши фотік, я висунувся в бік стадіону. Хоч якогось ажіотажу навколо цього матчу не було, адже дербі проходило без участі головної команди міста. Вже на стадіоні, взявши пиво і оглянувши усе в окрузі, стало зрозуміло що народу збереться сьогодні небагато.
Північна Америка та Ліга МЛС, зокрема, на разі переживає справжній футбольний бум. І пов’язано це не лише з величезною кількістю імігрантів з футбольних країн. Навіть місцеві починають відчувати різницю між стерильною атмосферою бейсбольних чи баскетбольних матчів та футболом, де можна піти у справжній відрив, та відчути себе частиною подій на полі...
Краматорськ був у планах вже давно. Нарешті обставини посприяли тому, що я стрибнув у автівку та погнав на Донбас. Рівно рік тому я пробивав важкодоступне Петрове, подолавши за кермом близько семи сотень кілометрів. Цього разу загальний кілометраж склав 650. В Харкові я підхопив попутників, з якими звів Блаблакар. Ті попередили мене, що на в’їзді до міста можуть бути блок-пости, які перевіряють паспорт. А я якраз і не взяв його із собою.
Особисто я не люблю пробивати матчі команд, що грають не на своєму рідному стадіоні. Але цього сезону відсоток безхатченків настільки високий, що можна просто просидіти сезон вдома, тому на безриб’ї і рак риба. До того ж додаткову мотивацію пробивати гру окрім старих-добрих українських хоперів створив мій старий знайомий Отто з Чехії...
Спроба підкорити івано-франківський «Рух» знов вилилась у відвідування міста Лева. Прямих квитків за місяць до подорожі виловити не вдалось, тому Тернопіль знову став зв’язуючою ланкою. Обмінювати свій квиток на нову точку не хотілось. З Тернополя є зручна собака. Дерев’яні лавки, цигани із старою гітарою, прекрасніший вид за вікном – романтика.
Надихнувшись книжкою Дмитра Пастушка, я вирішив неодмінно відвідати Берлін і проникнутися його атмосферою. Обов’язковим пунктом під час подорожі був футбол. Хотілося потрапити на матч Юніон Берлін, але вони грали на виїзді. Тому вибір впав на Герту. Ще за кілька місяців до поїздки я почав моніторити їхній офіційний сайт, чекаючи коли квитки на гру з’являться у вільному продажу...
На цю малоцікаву гру Київської області спочатку планував їхати разом з моїм другом – брітішем, але цього дня він вирішив відпочити, і я сам поїхав на новий для себе, 86-й стадіон. До нового стадіону в Ірпіні (відкритий рік тому) добирався десь півтори-дві години. Спочатку до метро Академмістечко, а там на 420 маршрутці...
Хоч в українській копанці й існує певна структура, але пірамідою її не назвеш. Деякі аматорські колективи цілком могли б підвищуватись до професійних ліг та виступати в них принаймні на рівні середняків другої ліги. Але їм такого «щастя» просто не треба, тож лишаються грати в обласних змаганнях.
Харків входить у ТОП-3 моїх любимих міст, до яких за будь-якої влучної нагоди я завітаю. Проте між відвідуванням місцевих стадіонів пролетіло майже сім років. Ще й колесо огляду залишилось у стороні. Потяг Одеса – Харків – Одеса не самий кращий за часом для подорожі в один день. Проте, у першій столиці є чим себе зайняти.
6-й день туру. Команда розділилась. В мене транзит Львовом з Хмельницького до Стрия. Маленька хмельницька неприємність трішки сповільнила мене, але думок повернутись додому не було. Сьогодні середина нашого тріпу – повертати назад вже запізно.
Травневі свята тільки розпочинались, а задушливий «Еталон» вже мчав нас із Луцька до Тернополя, у якому я і Ч. повинні були дебютувати у якості копанкомандрівників. А допомогти у цьому нам взялися Остап, одеситка Юля та Німець, що чатував на файному вокзалі. Дорога виявилася досить довгою. Як-не-як три години у такій тарантайці не з найкращих випробувань. Добре, що навколишні краєвиди подекуди захоплювали та відволікали.