Футбольний клуб "Балкани" зацікавив мене ще кілька років тому, коли команда тільки починала свій шлях у ААФУ. Самобутній клуб з маленького села, створений з метою об’єднання болгарської громади яка проживає в тих краях. Стрімкий зліт команди з аматорів до першої ліги професіоналів, побудований стадіон практично з нуля. Що ще може бути цікавіше?
В Білорусь я мотнувся лише на один день де в компанії граундхоперів з пізних країн подивився єдиний матч. Акуратний стадіон, металошукачі при вході, і зовсім не багато відвідувачів, як для матчу топової ліги країни. Єдине що порадувало - це наявність активних фанатів з обох сторін.
Протягом двох років та 26 країн моєї подорожі мені завжди не щастило з потраплянням на футбол. То в них сезон закінчився як тільки-но я приїхав, то розпочався після того як я залишив країну. Тому я був здивований коли дізнався що у столиці Камбоджі, Пномпені, грають у футбол у той самий день, коли я там знаходжуся.
Приїхавши з ранку по раніше в четвертий за чисельністю населення місто області, перед мною став вибір. Оглянути центр і йти на стадіон, або подолати усе місто, щоб на власні очі подивитися на досить пристойних розмірів мотобольний стадіон, колишню резиденцію Петра I, а також місце де був розстріляний відомий король Одеського кримінального світу Мішка Япончик.
В звітному матчі навколофутбольного ажіотажу, як і в більшості міст, не було. В чаші стадіону за грою спостерігали декілька сотень людей. Ще 120 зручно вмостившись на пагорбах по псфу спостерігали за тим як футболісти ганяють круглого.
Після того як тур херсонщиною пішов по бороді я вирішив не мудрствувати і подвитись три матчі в Миколаєві. Тим паче, Корабел, який вже вздовж і впоперек знає миколаєвські арени був моїм гідом. Данний матч йшов прицепом до гри першої ліги на основному стадіоні міста. Але враховуючи те, що обидва стадіони поряд вдалось без проблеи подивитись гру на малий кубок міста.
Завдяки "стабільності" Херсонської обласної федерації та ААФУ, двом переносам і двом скасованим матчам, наш тур Херсонщиною перекочував у місто Корабелів. Найбажанішим для мене був саме цей матч. Родзинка в тому, що стадіон "Трудові резерви" був реконструйований ще під Євро в 2012 році! З тих пір тут було проведений всього один офіційний матч, та й той тільки в цьому році. Довгих п’ять років, новенький стадіон простоював без матчів і поростав бур’яном.
Після чергового жеребкування Ліги Європи, я всерйоз задумався про поїздку у Придністров’я. Чесно зізнаюся, я сумнівався чи їхати в Тирасполь, який де-факто знаходиться в невизнаній республіці. Адже по телевізору та в інтернеті розповідають про упереджене ставлення тамтешніх жителів до українців і про чинний соціалізм, мало не коммунізм.
Дорогою на матч рідної збірної доля мала занести нашу компанію до Литви. Звісно, цікаво було дізнатися – що ж то таке – литовський футбол. Після перегляду календарів внутрішніх змагань нам світила тільки «Недільна ліга» - аналог нашого аматорського чемпіонату України.
Вийшовши з дому ще до світанку, я сів на перший автобус до Кропивницького. Але вщент вбита дорога, якої часом взагалі не було, затягла поїздку на довгих п’ять годин. Від початку було зрозуміло, що до матчу у мене буде всього лише пару годин на огляд Єлисаветграда.
25 вересня 2017
Матч лідерів третьої за силою ліги Ісчландії вдався на всі 100! Дві команди майже із сусідніх міст (відстань від Гардура де проходила гра до Н’ярдвіку біля 20 км), обидві претендують на підвищення в класі. До звітного туру гості йшли в турнірній таблиці першими, господарі – третіми.
За тиждень після відвідин кубка Тюрінгії я знову намилився до Тюрінгії. Цього разу на мене чекав головний матч землі - за звання команди номер один у рамках регіонального дербі повинні були битися два єдиних професійних клубa землі. Рот-Вайс Ерфурт вже давно грає у третій лізі, а Карл Цейс Єна повернувся після 5-річної відсутності по закінченню минулого сезону.
У пошуках чергового матчу на перші вихідні вересня я натрапив на даний матч - дуже зрадів і, не довго думаючи, запланував відвідати цю зустріч кубка Тюрінгії. Справа в тому, що в Альтенбурзi знаходиться найбільший стадіон землі Тюрінгії, а місцева команда грає всього лише в сьомий лізі. Буденні матчі на ньому відвідують максимум дві сотні глядачів...
Разом із книгою Жадана чекаю на потяг до Львова. В порівнянні з ранком, ніч доволі тепла. Пригоди не припиняються. Провідник проспав зупинку, але я на диво відкрила очі у самий, так би мовити, останній момент. Проте, нагода потрапити до Чернівців теж була гарна. Не дуже люблю Львів через неймовірну кількість людей. А от о п’ятій ранку їм можна милуватись.
З днем міста, Вінниця! З найкращим цирковим шоу від керівництва місцевої футбольної команди професіоналів. Прекрасний приклад, що людина не награлась у дитинстві й має команду за іграшку, як дівчинка ляльку. Хочу - красиво одягаю, хочу - голу в багнюку макаю. Одним словом, зганьбив на всю країну команду своєю дівчачою поведінкою, зробивши з гравців та вболівальників блазнів.
Головний стадіон міста Ганау ще давно привернув мою увагу, але пробити його якось не вдавалося. По-перше, незважаючи на те, що місто знаходиться всього в 100 км від Вюрцбурга дістатися туди бюджетно і швидко на громадському транспорті досить складно. По-друге, клуб Hanauer SC, який проводить на ньому свої домашні матчі, грає аж в шостий лізі...
Не зважаючи на всі розмови про ПСФ та олскул, ще в першому турі домовилась про дорогу з Краматорська з ФК «Жемчужиною». Дістатись до міста взагалі не проблема, та і виїхати теж, проте саме місто забирає багато сил. Тому не дивлячись на те, що їхати автобусом 850 км близько 16 годин – то один раз можна полінуватись із пошуком варіантів.
4-й найголовніший день у Вінниці. Ця поїздка була запланована ще в великому весняному турі. На автовокзалі у Кам’янець-Подільському розглядали з Німцем карту сполучень на стіні. Бар був маленькою крапкою, але відразу кинувся до очей. «Це було б дуже епічно – пробити матч у Барі», - щось таке мені подумалось у той момент.
За всі роки поїздка до Вінниці на 4 дні – найдовще для одного міста. На третій день ліміт гостинності був вичерпаний, з самого ранку нарешті вдалося потрапити до лісу. Там час стоїть, а місцевість надихає. З чарівного світу вивів меседж від стрийкив про їх прибуття. Тож за годину, встигнувши вписатись до хостелу, ми вже разом крокували центральною вулицею.
Пробити Інгольштадт цікавило мене вже давно. Мабуть єдиний аргумент мого бажання відвідати матч у цьому місті - це зручне розташування. Інгольштадт також знаходиться в Баварії, і з Вюрцбурга туди можна без проблем дістатися на регіональному поїзді з однією пересадкою, заплативши при цьому скромні за німецькими мірками 25 євро в обидва боки. У плані фанатизму і стадіону Інгольштадт зовсім непривабливий, але про це пізніше...
Подорож не припиняється. В очікуваннія потяга змінються день. О першій годині без затримок вписуємось у прохолодний вагон. За кілька годин знов зустрічає Вінниця. Говорять, що всі дороги ведуть у Рим, а поки що Тернопіль й Вінниця в лідерах, як ланкові станції пересування між стадіонами.
Відразу з календарем пропустила момент купити прямий квиток до Тернополя. Практично в останню мить знайшовся варіант поїздки через Жмеринку й лише в один бік. З уточненням туру в УПЛ без питань місце у ГХ-календарі зайняв матч у Кропивницькому. На кшталт – хочу так й ніяк інакше. Тож зворотній квиток одразу купувася саме з Кропивницького.
Нарешті я вибрався в Білу Церкву. Як часто буває, те що майже поряд відвідати часу завжди не вистачає. Арсенал є дивною командою, що може дозволити собі не вийти на матч кубку України і далі тримати всіх у напрузі, адже не відомо чи планує команда вийти на наступну гру, чи ні. Напередодні, я навіть телефонував до людей, що пов’язані з клубом...
У моїх ГХ-планах давно була мета пробити всі стадіони своєї області. Місто Южноукраїнськ було одним з перших в цьому списку, але щоразу я відкладав його на потім. Даний тур міг виявитися особливим, адже до останнього був шанс зібратися майже усім хоперським рухом... але мабуть цього разу не судилося.
Наша добра ліга приймає у професіонали геть усіх, аби первинний внесок був сплачений до казни. Кількість набрали й раді. А те, що команди виходять на перший тур без свого стадіону, то вже десяте питання. От чому ремонт на арені треба починати з першим туром? Чому важко почати навесні підготовку й увійти в новий сезон красиво, як справжні професіонали?