Агробізнес (Волочиськ) - Волинь (Луцьк) 2:2 (24.07.2021)
31 липня 2021
Агробізнес (Волочиськ) - Волинь (Луцьк) 2:2
19:00. 24 липня 2021 року.
м. Волочиськ. "Юність". 1500 глядачів.
Чемпіонат України. Перша ліга.

Купив набір свердел по металу, отримав інформацію про товариський матч на Русанівці, прискорився, зробив усе належне до виїзду та й розпочав подорож на кілька годин раніше запланованого. Маршрутка швидко довезла мене на Русанівку. Такою свободи пересування без заторів у п’ятницю ввечері лишилось тішитись ще трохи довше ніж місяць... Кілька кроків пішки, і я на місці. "Русанівець" часто приймає товариські матчі, але взимку потрапити на нього якось не випало нагоду (ну, і добре). Штучне поле, невелика трибуна із дахом, та вигляд на два високих панельних будинки, мешканці яких можуть відвідувати матчі, не полишаючи своїх кліток. Матч виявився аж занадто товариським. Команди вийшли не в ігрових футболках, головним суддею був тренер гостей, а помічників у нього просто не було. Принаймні грали повноцінні тайми по 45 хвилин, і на тому подяка. Такий собі граундхопінг суто для прапорця на новому стадіоні, але для розігріву перед більшою подорожжю піде. Сів собі на краєчку трибуни, але на початку гру до мене припхались тренери та запасні гравці «Рубікона». Потерпів їхні вигуки окупантською мовою аж до кінцівки першої половини, та згодом врубив у навушниках Guano Apes та додивився гру в приємнішому мені звуковому супроводі. Атмосфери на матчі все одно ніякої не було. Хіба що гравці «Роніна» трохи пораділи вольовій перемозі над професійною командою.

Далі на вокзал, звідки вирушаю до Красилова. Раненько вранці, ще до світанку, виписуюсь з нижньої полиці купе (насолода тривала не довго). Красилівська залізнична станція знаходиться за 4 км від стадіону ледве не за межами міста. Тому автобус, який приїхав забрати пасажирів потягу дуже мене потішив. Попереду був цілий день і одразу витрачати сили на похід не хотілося. Усі пасажири, чи точніше пасажиркиці в автобусі чомусь дівчата. Крім мене звісно, мені поталанило зі статтю в цьому житті.

Красилівський стадіон о шостій ранку виявився зачиненим. Мене це не зупинило, адже з бічного входу можна було без надзусиль подолати паркан та потрапити всередину. Приємна спортивна споруда, яка приймає матчі обласного рівня. Виконавши місію та знявши стадіон для наступного видання книги, лізу назад у люди та невдовзі залишаю місто. На прощання взяв кави на автостанції - бариста чемний та привітний, але напій ніякий, хоча це відповідає його ціні в 12₴. Зриваю логістичний джек-пот, адже мій автобус йде попри Хмельницький одразу в Меджибіж! Дістаюся славетного містечка без втрати часу на пересадку в обласному центрі. Доводиться лише подолати кілька кілометрів від траси до замку. Оглядаю фортифікації та сусідні будові, ставлю "плюсик" в переліку відвіданих замків України та тепер уже їду в Хмельницький. Ще до одинадцятої ранку відвідати два міста та потрапити у третє – у кого б іще так почалася субота, як не у мене, хе-хе!

В Хмельницькому заходжу на СК «Поділля». Подяка управлінню гостинної арени за відкритий для усіх охочих вхід. На цьому грандіозному стадіоні я не бував майже 9 років! З того часу дещо змінилась мала трибуна, а сам стадіон перебуває в чудовому стані та готовий прийняти перший матч нового сезону, який місцеве "Поділля" вперше за бозна скільки років проведе в першій лізі. Незвичним у моєму візиті на цей стадіон є те, що маю в планах на вихідні три матчі на Хмельниччині, але жоден з них не на «Поділлі» і взагалі не в Хмельницькому. При тому, що і тут буде гра, яку збирається відвідати інший копанкомандрівник. Все таки нові стадіони для мене понад усе, а на «Поділля» можливо повернуся іншим разом.

Перепочивши у Проскурові та лишивши речі в готелі, вирушаю собакою у Волочиськ. Людей мало, сидіння м’які – те що треба! У Волочиську крім матчу нічого цікавого, тож одразу прямую на стадіону, де й зустрічаю Остапа, який приїхав до міста круасанів з іншого боку, з Тернополя.
Перед самим входом на стадіон нас зацікавив шашличок, на що продавчиня заявила, що "та ви репортери, все одно купляти не будете". Але ж будемо! Взяли собі на гру м’ясця, яке виявилось цілком пристойним. Виявляється, що не лише булки тут вміють пекти!

Вхід на стадіон вільний як від квитків, так і від перевірки речей. Розташовуємося неподалік волочиського сектору активної підтримку та навпроти гостьового лучан. Місцевий гурток уболівальників склала молодь під керівництвом діда-барабанщика. Прості мотиви із повним домінуванням слова "Агробізнес" у них, ганебної та безглуздої назви футбольного клуба, який колись звався "Збручем". Не достатньо було Собуцькому просто стати власником та головним спонсором клубу, треба було ще й таке утнути, отримавши замість симпатій, лиш антипатії поціновувачів української копанки. А й справді, я уявив собі, що клуб лишився зі старою назвою, і зрозумів, що навіть незважаючи на одіозність її власника, в першу чергу вона б асоціювалась із містечком на Поділлі, приємним стадіоном та відповідно багато кому би подобалась такою самобутність. Але ні, маємо український «Ред Булл». Очевидно, що симпатії наші були на боці волинян. Підтримати червоно-білих приїхало 18 носів. Кожен їхній заряд був свіжим подихом після вигуків агровболівальників. В перерві всі місцеві «інчас» пішли кудись гуляти, чим скористався Остап, наліпивши стикер Копанкомандрів на найсвятіше, що у них було – барабан! Місцеві помітили диверсію, і дбайлись перенесли наліпку з музичного інструмента на перила трибуни.

Гра відверто потішила. Навіть незважаючи на те, що команди дуже обережно почали, і я навіть погодився з прогнозом Остапа стосовно гри без забитих м’ячів. Але волочиські гравці встигли забити гол «у роздягальню». Волинян це не зламало, тож у другій половині вони зрівняли. Невдовзі «круасани» знов відсвяткували взяття воріт, але вже у наступній атаці лучани забили красень-гол зі штрафного удару, встановивши остаточний нічийний рахунок, який схоже влаштував обидві команди.
Команди подякували за підтримку своїм секторам, на чому дійство й завершилось. Повернення назад могло стати великою проблемою, адже бронювання квитка на Busfor не гарантує анічогісінько, навіть якщо ви заплатити за квиток. Але удача все ж усміхнулася нам, і перевізник знайшов для нас два останніх місця в автобусі Щецин – Херсон, де за нетривалу поїздку ми почули феєричний майстер від пасажира, який знає як заробляти у Словаччині 2600 євро на місяць, але при цьому їздить з Польщі на автобусі. Чудовий день, очікування наступного, готель, сон.