Україна-Аграрна (Токарі) - Альянс-2 (Липова Долина) 5:2 д.ч. (08.06.2020)
11 червня 2020
Україна-Аграрна (Токарі) - Альянс-2 (Липова Долина) 5:2 д.ч.
16:00. 8 червня 2020 року.
с. Токарі. Сільський. 80 глядачів
Кубок Сумської області.

Пепсі, два плавлених сирки Комо, гілка бананів та великий Снікерс. Закупив провіант на виїзд у привокзальній крамниці. До собаки в Тростянець ще 20 хвилин. Сховався в тіні, роздивляюсь рейки та товарні вагони. Повертається настрій українських виїздів, який востаннє відчував роки півтора тому до від’їзду в Азію. Змучена та збита з пантелику планета дуже вчасно спромоглась подарувати сонячну погода чітко до поновлення футбольних змагань в Україні.

З вибором матчу все просто. Дружба (це місто) далека й незручна з міркувань логістики, а в Білопіллі я був. Лишається село Токарі, до якого можна відносно легко дістатись з місця моєї дислокації, широко відомого у вузьких колах містечка Охтирка.

Прибуває собака. Милий одновагонний дизель. Всередині прибрано, але багаторічний бруд із сидінь та закутків повністю прибрати зможе хіба що джин з лампи. Тхне потом підстаркуватих пасажирів, які суржиком обговорюють буденні речі, у вагоні душно. Романтика собак! Рушаємо до Тростянця.

В Тростянці докупляю кефір та пересідаю в наступну собаку Люботин - Суми. Це вже звичний багатовагонний дизель з дерев’яними лавками. Пасажирів небагато, тому легко знаходжу собі місця коло не дуже брудного вікна, хоча загалом у вагоні значно чистіше, ніж у попередньому.

Рівнесенько за розкладом прибуваю на станцію Суми-Товарна. Звідси до Токарів 5 кілометрів пішки. Проминувши затишний приватний сектор, виходжу на дороги серед поля. Шепоче вітер, гріє сонце, краса! Похід минає швидко, потрапляю в Токарі й одразу прямую перевірити стан стадіону, який я заздалегідь розгледів на мапі. Доходжу до мети та, побачивши поле з меншими воротами та травою до коліна, розумію, що можливо я пролетів із грою. Та з іншого боку логіка та досвід підказує, що у цього випадку все гаразд, і десь є інше поле. Команду з Токарів я давно бачив у афішах обласних змагань, і місцем проведення завжди було саме їхнє село. Отож, повернувшись до центру населеного пункту, звертають за довідкою до продуктової крамниці, й мої сподівання виявляються не марними - є інше поле "отам за ставком праворуч". Лишилось з’ясувати чи гра все таки сьогодні, і... Звісно ж, ще не почавши читати цей звіт, ви побачити афішу гри :) У діброві за ставком вже чекають молоді копачі з Липової Долини.

Раптом вибухає десь на парковці вибухає кілька петард - приїхали фанати гостей. Природньо, що хлопці скучили за копанкою настільки, що готові пробивати кубок області в понеділок. "Іра, шотакое, угаманись" - місцеві глядачі спілкуються сумською мовою, виїздюки розминають барабан, а я чекаю на початок гри за дерев’яним столиком у затінку дерев.

На вихід команд вболівальники гостей підготувати текстовик російською, який доповнили скромним димом. Після півторарічної відсутності, я помітив суттєві зміни в бік українізації Сумщини, зокрема Охтирки, де до війни мову ворога вважали чимось престижнішим за рідну. На жаль, Липової Долини ця тенденція досі не торкнулась.

Гра починається швидким голом господарів з "точки", на який місцеві глядачі реагують досить мляво. Гості ж час від часу порушують спокій петардами та простими зарядами. Невдовзі Альянс також забиває з 11 метрів. Крім цього та кількох спроб запхати м’яча після кутового гра нічим не цікава, що цілком природньо для змагань такого рівня.

Після перерви гра продовжилась без відчутної переваги якиїсь із команд. Дивно, що "фанати" гостей зникли разом із банерами.

Стою собі за воротами, спостерігаю за плисками, що полюють на комах довкола кутового прапорця. Звична романтика сільського футболу. І тут "тьху ти, йобани врот, блт" - це нападник господарів пробив вище воріт з небезпечної відстані на початку другої половини гри. І це теж романтика сільського футболу. Невдовзі токарці привозять собі гол й подальша участь у кубку стає під загрозою. Альянс марнує кілька спроб добити суперника й отримує за це покарання - Україна зрівнює на останніх хвилинах і переводить гру в додатковий час. Отже матч до кінця я не додивлюсь, бо інакше не встигну на останню собаку. Тут я й подумав собі, що правило проведення додаткового часу не таке і гарне. Якщо команди за півтори години гри не виявили кращу, то навіть мучитись ще півгодини? До того у випадку проведення овертаймів у кубкових змаганнях, які складаються з двох зустрічей команда, яка грає матч-відповідь вдома отримує перевагу над гостями, маючи на ці ж 30 хвилин гри вдома більше.

Але менш з тим, токарці заробляють ще один пенальті й виходять уперед на початку додаткового часу, а згодом забивають ще один гол. На цьому мій часовий ліміт вичерпано, вирушаю назад до станції. Вже після гри дізнаюсь, що Токарі додали ще один гол, відзначився гравець із чарівним прізвищем Сметаненко. Красиво “відскочили” від вильоту.

Мій шлях до станції пролягає тією ж дорогою попри поля. Йду собі, а мене з ревінням один за одним проминають БелАЗи. Не пригадаю чи бачив узагалі це диво техніки у ділі, а тут одразу багато їх. Скоріш за все вивозять цієї дорогою якісь відходи із Сумихімпрому. Повертаюсь до околиці Сум, втамовую спрагу вже біля станції півторашкою якогось розливного пива. Цікаво, що продавчиня запитала у мене документ, що підтверджує вік. Придбана ще у В’єтнамі маска так захищає мене від смертоносного вірусу, що людям навіть не видно під нею моєї бороди!

Зворотня собака теж прибуває чітко за розкладом. В останніх променях сонця рушаю до Тростянця. На наступній зупинці, що зветься Олдиш, з вікна вагона відкривається панорама на величезний Сумихімпром. Його масштаби нагадують ранкові краєвиди з вікна потягів, які привозили мене на виїзди до Донецька, Луганська та Маріуполя... Такий великий і частково занедбаний промисловий об’єкт таки сильно виділяється у цій аграрній області.

Ще трохи підсумків.

ПС. Липова Долина була б чудовою локацією як для виїзних фанатів, так і для граундхоперів, але, на жаль, команда має новий стадіон зі штучним полем в селі Байрак, а свої матчі другої ліги проводить у Сумах, що нівелює всю красу двох слів, що йдуть в дужках після назви команди.

ПС2. Якщо перед вами стоїть вибір між джинсами та шортами, обирайте останні. Вже достатньо тепло для цього. Особливо, якщо на вас чекає 10-кілометрова прогулянка полями під починаючим палити сонцем.

ПС3. Залізниця та футбольні подорожі. Чи копанкомандри, чи виїзди за клуб. Це такі пов’язані речі. Жіночки, які на якихось невеличкий станція виходять зустріти собаки, та, стоячи струнко, тримають оце біле кружальце на ручці. Або якась польова ґрунтова дорога, якою хтось проїжджає у кращому випадку двічі на добу, але яка має переїзд із свіжо пофарбованими шлагбаумами, які закрито, коли моя собаки повз них проходить. Всі ці старі товарні вагони. Величезні об’єми заліза, використані для будівництва колій та потягів. Все це має дух. Дух справжнього. Дух, який можна відчути лише, якщо ти сам справжній. Ми робимо нераціональні речі, відвідуючи ці матчі. Тому, що ми справжні. І залізниця натякає нам на те, що ми маємо рацію.

ПС4. Це був мій 700-ий відвіданий матч. Перший граундхопінг після повернення в України, незважаючи на свої простоту, вийшов сповненим на емоції.