Бар - Дністер-С (Серебрія) 3:1 (27.08.2017)
05 вересня 2017
Бар - Дністер-С (Серебрія) 3:1
17:00. 27 серпня 2017 року.
м. Бар. "Колос". 200 глядачів
Чемпіонат Вінницької області. Перша ліга.

4-й найголовніший день у Вінниці. Ця поїздка була запланована ще в великому весняному турі. На автовокзалі у Кам’янець-Подільському розглядали з Німцем карту сполучень на стіні. Бар був маленькою крапкою, але відразу кинувся до очей. «Це було б дуже епічно – пробити матч у Барі», - щось таке мені подумалось у той момент.

Ось цей день настав. Сайт федерації пропонував велику кількість матчів, але їхати до Жмерінки чи Вапнярки – це занадто просто. А от Бар чи Івча, мене більш притягували.

Зранку, спакувавши наплічник, в першу чергу завітала до краєзнавчого музею – з першого візиту до Вінниці намагаюсь до нього дістатись. Хостел був поруч й до автостанції пряма дорога.

Автобуси між містами ходять кожні півгодини. Інтернет каже, що є залізнична станція, але там така ж історія як у Балті – станція бозна де від самого міста. Україномовна Вікі містить дуже багату історію Бару, що спонукає вибрати саме його для відвідування.

Усі головні споруди міста знаходяться біля автостанції – руїни замку, церкви усіх конфесій, стадіон й маленький барчик з розливним рівненьським пивом.
Стадіон у місті був побудований у 60-х роках, у розквіт відбудови після війни. Команда в ті часи займала друге місце по Україні в ДСТ „Колос”. На своєй арені приймали другу команду і ветеранів київського „Динамо”. Стадіон побудований у кращіх традиціях й добре зберігся. Адмінбудівля, дерев’яні лавки, прожектори. Лише табло не вистачає. Потроху територія стадіону приводиться до ладу – зроблено маленьке штучне поле з пластиковими трибунами, металеві тренажери й гойдалки під деревами.

Єдине, що змусило засумніватися в тому що гра відбудеться – це нескошена трава й море голубів, що щипали травичку. Навіть з початком гри вони не кинули поле й продовжували колупати зернятка, поки гравці бігали на іншій стороні.

Якраз під великими деревами зібрались прихильники футболу. Представники обох команд сиділи на сусідніх секціях трибуни. Це дозволяло їм пошепки друг на друга лаятись, бо жіночки з дітками поряд. А полаятись їм було про що - як правильно віддавати пас, як свистіти судді у свисток. Добре, що боковий був на протилежній стороні. А от іншому не так пощастило. Єдиний вболівальник, що вирішив поніжитись на сонці, не відходив від лайнсмена, й комкнтував кожен його крок. У другому таймі суддя не витримав й запросив свого опонента на приватну бесіду до туалету, що знаходився за рогом трибуни.

У місцевій команді є доволі екзотичний гравець, що визвало неабиякий інтерес у серебрийців – «дивись, то негр бігає?». На що барчани не розгубились – «та то не нерг, він чорний, бо картоплю цілий день збирав». Підтримка обох команд була доволі гучною й добре сприймалась гравцями. Вони теж хотіли відповісти вболівальникам, але коли не виходило на класі, вони переходили на жести до публіки. За одну таку «розмову» з трибунами гравець Бару отримав жовту картку. Ось вона романтика сільського футболу – щирість кожної людини й відданість перемозі до кінця. 90 хвилин усі були у напрузі, а після зі сміхом пішли разом пити пиво.

Ще один дивний випадок цього матчу – це прапор. Сьогоднішня гра перша у новому сезоні, тому чекала на урочисте підняття прапора. Але цього не відбулось, й він сиротливо розвіювався по вітру.

Чекаючи автобус до Вінниці місцеві спробували схилити мене до вступу у жіночий монастир. Але у навушниках Макс Корж розказував про життя в кайф, з чим я більше погоджуюсь :)

«А нам молодым (будем пока есть за что, мы будем пока есть за что)
Гулять и пить, пить только холодным.
А нам молодым (будем пока есть за что, мы будем пока есть за что)
Гулять и жить, как воздух свободным. А нам молодым.»