Нива (Вінниця) - Скала (Стрий) 1:1 (26.08.2017)
30 серпня 2017
Нива (Вінниця) - Скала (Стрий) 1:1
17:00. 26 серпня 2017 року.
м. Вінниця. "Нива". 1500 глядачів
Чемпіонат України. Друга ліга.

За всі роки поїздка до Вінниці на 4 дні – найдовще для одного міста. На третій день ліміт гостинності був вичерпаний, з самого ранку нарешті вдалося потрапити до лісу. Там час стоїть, а місцевість надихає. З чарівного світу вивів меседж від стрийкив про їх прибуття. Тож за годину, встигнувши вписатись до хостелу, ми вже разом крокували центральною вулицею. Виїзд для Соколів проходив у кращих традиціях – купання у фонтані, катання на атракціонах. Трішки повтикали за матчем з хокею на траві – у ці дні Вінниця приймала Кубок України.

Вінниця дуже компантне місто, тому ми швидко дісталися до стадіону пішки. Поки гостей обшукували стюарти, я змогла пройти на стадіон крізь інші ворота, де ніхто не запитав в мене ні квитка, ні посвідчення. До речі, квиток коштує 20 грн. Люди дуже жваво заповняли трибуни. Лише місцева ультра забігла на трибуну за кілька хвилин до початку матча. Вінничани говорять, що їх команда виплекана кровью й потом. Проте підтримка на грі бажає кращого. Більшість матчу хлопці споглядали за дійством на полі. Команда з початку сезону ще не програвала. Може тому підтримка була така розслаблена. Якби не барабан й прапори – було б зовсім нудно. Дуже постаралися над програмкою до матчу – вона була зроблена у стилі 1961 року й містить доволі багато інформації. Якщо ПФЛ в цьому році проводить конкурс на кращу програмку – то це явний претендент на перемогу. Тим часом гості не втрачали часу й не замовкали ні на хвилину. У середині першого тайму команди обмінялись голами, але інші гострі моменти не принесли результату.

Чесно кажучі, це перший стадіон, який не викликав в мене позитивних емоцій. Якесь змішане дивне відчуття, що над тобою нависають трибуни й ти у чомусь винен перед ними. Я не розпещена великими аренами, навпаки, люблю саме маленькі прості споруди. Але тут все занадто маленьке, наче сидиш у коробці. Тільки веселка, що розкинулась над стадіоном після невеликого дощу, скрасила цей вечір.

Усі глядачі чекали ще голів. Але не пощастило, як говорять – у нас були моменти, але це ж футбол. Стрийки із фінальним свістком запалили дими. У цей момент дуже епічно заграла над стадіоном дитяча пісенька – «вот оно какое наше лето…» - дійсно, це остання субота літа…

Після гри хлопці вирушають чекати свої потяги додому, а я дивитись на фонтан й готуватись до головної події цієї поїздки до Вінниці – перша гра в першості області.