Ще на початку тижня я почав моніторити сайти федерацій Херсонщини та Миколаївщини. Там-то і впав мій погляд на анонс до кубку «Рідне Прибужжя». Чим саме примітні кубки ВФСТ Колос, то тим що, у ньому беруть участь збірні районів з усієї області. А це шанс вичепити рідкісну арену, на якій дуже не часто проводять футбольні змагання.
Дорога на матч черкаського Дніпра почалась одразу як закінчився матч в Червоній Слободі. Відрізок між матчами був всього у 20 хвилин і приблизно в дюжину кілометрів відстані. Одразу було вирішено викликати таксу, але місцеві бомбили не горіли бажанням їхати в передмістя Черкас за квартетом хоперів.
Село Червона Слобода - це передмістя Черкас, яке славиться перш за все своїм пляжем, на якому зручно чілити біля Дніпра. Тому, коли ми плюхнулись у таксі, водій перепитав чи не на пляж нас везти. Проте до пляжу ми так і не дістались – наша цікавість в цей день обмежилась лише стадіоном. Невелика арена обмежена двома земляними валами, на одному з яких розміщуються дерев’яні лавки.
Поїздка у Кам’янку видалась пречудовою. Гарна літня погода, зручне транспортне сполучення, файна компанія. Чесно кажучи, я і не знав, чим відоме місто, і що воно із себе представляє до того моменту поки в нього не потрапив. А виявилося, що там в свій час був і Пушкін, і Чайковський – приїздили потусити з декабристами, грот яких і досі зберігся. Непогано у Кам’янці виглядає набережна річки Тясмин, вона вимощена бруківкою, і по ній можна гуляти вздовж річки.
Про те як висвітлюються події у чемпіонаті Чернігівської області я вже висловлювався – жах. Проте, ФК Агродім, один з тих колективів, що веде сторінку у ФБ, за що їм подяка, адже відвідини будь-якого матчу в наш час починаються з його анонсу на якомусь ресурсі, який може почитати глядач. Але давайте ближче до суті.
Справа була наприкінці червня. Я не на жарт зацікавився чемпіонатом Вітовського району, який копається на галявинах поблизу Миколаєва. В суботу був пробитий матч Миколаївського району в Радсаді, а на неділю я припас матч Вітовського району в селі Мішково-Погорілове.
Для того щоб потрапити на матч чемпіонату Чернігівської області по футболу треба бути провидцем, мольфаром, або на крайній випадок правнуком бабки Ванги. Адже керманичі федерації не переймаються тим, щоб анонсувати матчі, писати про місце та час проведення. Вказаний на сайті телефон не обслуговується. Отже, я написав декілька запитів у ФБ людям, які, як мені здалося, мають відношення до МФК Ніжин і отримав від одного добродія відповідь – «субота, 15:00».
Останнім часом я дуже затягую з написанням звітів, а буває і зовсім не пишу їх (привіт главрєду Копанкомандрів!). Виходячи з цього я вирішив писати на ходу, так би мовити поки емоції не охолонули, а випите пиво не вивітрилося. Пробити Долинську я маю намір дуже давно. Напевно з тих пір, коли роки три-чотири тому пан Кельт покликав пробити з ним матч молодіжки Кропивницької Зірки.
Потрапити у Березнегувате значно легше аніж вибратись, саме тому я відкладав даний виїзд із року в рік. І ось цей день настав. Я вирішив ризикнути і поїхав без будь-яких підтверджень свого успішного повернення додому. Варіант був лише один - автостопом в бік Баштанки, через яку проходить одна з основних трас в бік дому.
Мальовнича Котельва, що лежить на берегах річок Котельва та Котелевка (притоках Ворскли) є прикордонним райцентром з Сумською та Харківською областю та кожного дня через свої ворота пропускає тисячі туристів, роботяг, простих зівак, серед яких опинились і ми, втамовуючи футбольну спрагу.
Після виходу нашого Довідника, в моєму ГХ списку з’явилися локації, які я в першу чергу повинен відвідати. Одна з таких Білозерка та стадіон "Харчовик" на якому було зіграно матч 1/128 фіналу Кубка України сезону 94/95. Сьогодні мене очікував чвертьфінал кубка області де спеціально під турнір зібрали кращих гравців з усього району і створили таку собі Дрім Тім, яка повинна дати бій одному з грандів Херсонщини.
Ще з часів жорсткого карантину Пересадівка була для мене одним з топових місць для відвідування. Завдяки соцмережам я дістав календар, але з початком матчу були складності. Гарненько потривоживши всіх, хто причетний до федерації Вітовського району, мені нарешті надійшла відповідь (але у момент коли я вже був на півдорозі).
Стадіон Ікар розташований на території студентського містечка Льотної Академії НАУ, що у Кропивницькому. Глядачі можуть розміститися на одній трибуна з лавками у п’ять рядів. Арена втиснута у забудову, що робить його майже дворовим майданчиком для багатьох людей, що живуть поряд.
Для кого матчі в будні? Для мене! Перероблений вантажний "спринтер" несе мене битими шляхами з Дніпра у Знам’янку. Автобусні перевезення в Україні лишаються на рівні трохи вище дна, але, на жаль, собаче сполучення в потрібному мені напрямку ще не відновили.
Після майже 3-годинного сну в автобусі прибуваю в Кривий Ріг о шостій ранку. Кращого ранку суботу годі й уявити. Ноги несуть, але голова ще не прокинулась. Протупцювавши довкола автостанції хвилин десять все ж знаходжу шлях до готелю, який знаходиться у 650 метрах від мене.
Дударків має аж дві команди, що грають в чемпіонаті району. Тому наступний візит у це славне поселення буде на дербі. Цікаво на скільки там гаряче. Але повернемося до нашої гри. Матч розпочався о пів на сьому вечора у понеділок (який був вихідним днем). Команди першу половину гри провели досить рівно, обмінявшись голами.
Ще минулого сезону сільська Гора виступала у вищій лізі чемпіонату Бориспільського району, проте спромоглася набрати лише 4 очки за сезон, тому і понизилася в класі. Звітний матч почався дуже стрімко. На першій хвилині горяни відкрили рахунок, крім того робота медпрацівникам була з самого початку гри. Що казати, коли на 7-й хвилині матчу лікар на поле вибігав уже вдруге.
Неабияк задовбавшись без футболу під час карантину, я чекав цього вікенду немов якийсь Новий Рік. Готуватися до нього я почав ще за два тижні до початку матчу. Переді мною став вибір між матчем у Геніческу та цілим туром у Белозерскому районі. Завдяки нашій вітчизняній логістиці матч в курортному місті біля моря відпав. Тож я обрав матч у Микільському, куди добирався з пересадками у Херсоні та Дар’ївці.
Все таки дуже зручно хопить в передмісті власного міста. Гарненько виспавшись після трудового тижня, переробивши свої справи і встигнувши накатати звіт, можна неспішно приїхати перед самим початком матчу. На приміській автостанції компанія бабусь 70+ зробила мій день. Одна інший говорить "та шо ти жаліїшся, тяжко їй, а по селу гоняєш, хер догонєш". Узявши литруху розливного стрибнув в маршрутку, яка за 18 гривень донесла мене до місця призначення.
В місті Боярка живе біля 35 тисяч жителів. При цьому всьому населений пункт не має пристойного стадіону. На Зеніті гарне натуральне поле, але ж маленька трибунка на пару-трійку сидячіх місць, а цього ну явно замало. За п’ять хвилин до початку матчу лупанув солідний дощ. Добре, що трибуна крита і нам було де сховатися від зливи.
Підбираючи матчі, я побачив, що в Гостомелі в один день грають тричі. Я вже грішним ділом подумав, що на стадіоні штучний газон, проте він виявився таки натуральним! Приїхавши до стадіону заздалегідь ми застали вирішальні удари пенальті попередньої гри. Місцевий Факел в серії одинадцятиметрових програв другій команді Софіївської Борщагівки.
Футбол потроху повертається, що не може не радувати. Суботній матч у Борисполі хоч і на штучній шкільній галявині, але все ж вирішив пробивати. Домчав на автобусі до потрібної зупинки, і на підході до воріт шкільного забору прочитав об’яву, що закрито. Що і не дивно, матч то без глядачів.
Пепсі, два плавлених сирки Комо, гілка бананів та великий Снікерс. Закупив провіант на виїзд у привокзальній крамниці. До собаки в Тростянець ще 20 хвилин. Сховався в тіні, роздивляюсь рейки та товарні вагони. Повертається настрій українських виїздів, який востаннє відчував роки півтора тому до від’їзду в Азію.
В Шпитьки я потрапив майже випадково, адже спершу збирався їхати на іншу гру, адже ці команди маги грати на стадіоні, який я вже пробивав. Але в п’ятницю з’явилась інформація про перенесення гри на шпитьківський стадіон Колос, тому я вирішив його пробити, бо раніше тут не бував. З Києва в село їздить автобус раз на сорок хвилин, тому його довелося трохи почекати, а потім ще й тягнутися в заторах, хай їм Грець!
Ця книга результат нашої дворічної праці. У виданні зібрано статистичну інформацію по перехідній (третій), Другій, Першій, Вищій (Прем’єр) лігах та розіграшу національного Кубка починаючи з 1992 року і завершуючи сезоном 2018/2019 років. За цей час було зіграно більше тридцяти тисяч матчів в 256-ти населених пунктах у 24 областях та в АР Крим, і задіяно 403 стадіони.