У Миколаївській області є районні центри, в яких або не грають у футбол, або грають 'на тиху', що ніхто про це не знає. Ось і місто Новий Буг входить в число тих, де роками не було великого футболу. У минулому році тут розігрувався чемпіонат 8 на 8 (чи то футбол, чи то міні-футбол). Я таке не котирую, отже продовжив вичікувати.
Приїхавши в Новий Буг і пройшовши вздовж зеленого і затишного парку, ви потрапите до центральної брами головної арени міста. Стадіон «Колос» має дві великі трибуни, одна з яких розділена адмінбудівлею. У свої кращі роки «Колос» міг вмістити 3 700 вболівальників.
Починаючи з цього року в чемпіонаті Броварського району відбулось об’єднання першої та вищої ліг в одну. В новому чемпіонаті бере участь 17 команд. Будемо сподіватись, що об’єднання це буде вдалим. Промайнув повз людей, які стояли біля входу та вигукували щось незрозуміле. Розмістився в кутку стадіона біля дерева з птахами, які співали собі мелодії. Перший тайм закінчився з рахунком 2:2.
Спочатку я планував двійник, коли я повинен був приїхати у Вознесенськ упритул до початку матчу та побачити двобій Семенівки та Варварівки. Але прийшовши на Центральний стадіон, я застав тренування дитячої команди на газоні, де немає розмітки і хоч якихось ознак майбутнього футбольного матчу.
Як годиться, за традицією, зібрались копанкомандрівники в одне місто, а опинилися в іншому... Як це було? Зустрівшись на гарненькому автовокзалі на півночі міста Миколаєва, ми рушили в Бобринець на матч чемпіонату Кропивниччини. Дорога, яку я колись давно проходив автоспином та згадував як одну з найгірших, виявилась нарешті відремонтованою.
Стадіон «Єдність» не часто приймає футбольні матчі, адже його не ідеальний натуральний газон щороку втрачає в якості. А однойменна команда перебралася на штучну шкільну галявину. Традиційно прийшлось попотіти, щоб відшукати інформацію про матч, але то вже звична тема для чемпіонату міста.
За 15 кілометрів від Нової Каховки розташоване село Чорнянка, де недалеко від озера розташований гарний стадіон «Колос». Чорнянский стадіон - яскравий приклад того, як можуть виглядати сільські стадіони, якщо на них буде не наплювати місцевій владі.
Двадцять років тому на цьому стадіоні грали в професійний футбол, а нині арена, що знаходиться майже в центрі Києва перебуває в аварійному стані, і кожен матч на ній може стати останнім. Вже пару років як існує проєкт реконструкції арени, який по суті передбачає знищення існуючої та побудову нової.
Стадіон «Електронмаш» (в деяких джерелах «Довбуш») знаходиться одразу за зупинкою громадського транспорту та потопає у майбутніх новобудовах. Хоч він відносно новий, проте виглядає доволі убитим. Пластикові сидіння в багатьох місцях розтрощені, скрізь лежить сміття, біля адміністративної будівлі купи будівельного мотлоху.
Садгора - це передмістя Чернівців, яке адміністративно вважається обласним центром, але по факту є невеликим містечком з переважно приватним сектором. Доїхати сюди можна на автобусі за тридцять з гаком хвилин і сім гривень на старому маршрутному ПАЗі. Першою приємною несподіванкою стала крута кафешка зі свіжою випічкою і запашним чаєм...
Квиток у касі я взяв напередодні, він коштував 40 грн, проте був надрукований типографським способом – велика нині рідкість на матчах професійних колективів. А от програмку була в електронному вигляді. Скануєш QR-код, і тебе перекидає на pdf-файл з матчевою програмкою. Футбол – це свято, навіть незважаючи на дощ, який обіцяли в неділю, і якого майже не було.
Матч у Великій Багачці розглядався з огляду на можливість пробити його з заїздом у славетне місто-курорт Миргород. Рання електричка швидко і дешево довезла нас до першого пункту призначення, у якому нас зустріли колеги мого товариша, і зовсім раптово ми дізнались про те, що гру перенесено з суботи на неділю. Окремий «респект» усім сайтам і федераціям, на яких цієї інформації вказано не було.
Гарненько виспавшись, ми виписалися з хостелу і попрямували через залізничні колії. Там ми і побачили як вантажний локомотив тягне один пасажирський вагон, який ізмаїльський поїзд скидає в Арцизі, після чого той прямує ближче до кордону з Молдовою в Березине. Перетнувши на шляху майже все місто, ми прийшли на автовокзал, який своїм ранковим життям більше нагадував базар.
Спортивний клуб “Полтава” прагне наступного сезону стати професійним та приєднатися до другої ліги. А наразі клуб займає лише 5-ту позицію у своїй групі аматорського чемпіонату. Команду фінансує місцевий підприємець-політик, який має будівельний бізнес. До речі, він був помічений на трибуні стадіону - їв насіння, спостерігаючи за грою своїх хлопців.
Останніми роками на Полтавщині точиться боротьба за футбольну владу. Дві федерації вважають одна одну не легітимними, воюють за місцеві бюджети у білих будинках, домовляються з ФФУ, забороняють клубам приймати участь у турнірах, що проводяться не під егідою своєї федерації. Наразі бурхливі кабінетні війни вщухли, обласні чемпіонати розпочато.
Завершивши свої виїзні справи в Ковалівці та просунувши місцевий клуб високо вгору в рейтингу футбольних антипатій, ми вирушили у Мар’янівку, яка приймала матч чемпіонату Васильківського району. Невеличке сонячне село має на околиці приємну галявину для копанки, з двох боків оточену невеликою кількість пластикових сидінь.
Копанкомандрівне життя сповнене раптових змін, і ми до них уже звикли. Зібрались в Ізмаїл, в день виїзду вимушено змінили на Арциз, а зійши з потягу взагалі у Сараті - звична рутина копанкомандріників. Прикро, що не місто на Дунаї, але що вже поробиш, коли голова комітету з проведення змагань сповіщає про перенесення гри, яка у підсумку вилилась у повну відміну через відміну участі команди Тарутиного в обласному чемпіонаті.
Останній раз я дивився гру на цьому стадіоні чотири з половиною роки тому, а після того ще пару разів відвідував цей стадіон. І знаєте, він лишається незмінним. Гарний доглянутий газон, чисті трибуни, неповторні навіси над частиною із них.
Мирівка - це село, що знаходиться у 17 км від Кагарлика, тому свої домашні матчі команда грає у районному центрі, щоправда два попередніх матчі грала аж у Києві, бо кагарлицький стадіон був на ремонті. Із видимих змін я побачив лише нові пластикові сидіння і пофарбовану вхідну браму, а також гарної якості газон!
Закарпаття - один із найулюбленіших напрямків моїх подорожей, тому пробити гру дуже хотілося, що зрештою і вдалося. Стадіон «Карпати» знаходиться на західному кінці міста і є повноцінним спортивним комплексом. Окрім футболу тут займаються легкою атлетикою, є зал для ігрових видів спорту, поряд розташовується готель.
Що роблять звичайні люди після семиденного робочого марафону? Як правило, не злазять з дивана. Що роблять граундхопери? Вірно, збирають рюкзак і валять за трідев’ять земель. От і я так вчинив, вирішивши відпочивати не на дивані, а в поїздці. Вибравши більш швидкий і комфортний варіант поїздки, я нав’язався до водія вишневої... ні не дев’ятки, а дев’яносто дев’ятки. За якихось дві години ми долетіли по новій трасі до Кропивницького, а там ще 40 хвилин по дірявій дорозі, і ми на місці.
В кінці 19-ого століття на місці сучасного стадіону виник циклодром. З часом він перетворився на стадіон, адже копаний матч набув більшої популярності в місті за велоспорт. Нині стадіон має одну трибуну, незвичне масивне електронне табло, гарну вхідну браму та приємну доглянуту територію. Стадіон час від часу приймає матчі другого та молодіжних складів головної команди міста.
Чотириденний нон-стоп з матчів в чотирьох різних областях закінчувався на стадіоні, який прийняв перший матч нашої збірної. “Авангард” потихеньку починається обсипатися, але досі виглядає монументально. Крім матчів “Миная” в УПЛ, “Авангард” також приймає домашні матчі ФК “Ужгород” у другій лізі чемпіонату України.
Транзитом через Рівне та Млинів з відвідуванням матчу Верес - Миколаїв, який не підпадає під категорію гранудхопінгу, ми опинилися у Львові. Серед великого вибору матчів у місті Лева в очі кидалися дві зустрічі за участю “Карпат”. Можливо хтось не знає, але крім левів, які виступають у другій лізі, є ще й новостворена команда, яка виступає в аматорському чемпіонаті України.
У перший день турне ми пробили Луцьк з матчем на легендарному “Авангарді”, де місцева “Волинь” приймала “Альянс” з Липової Долини. Матч видався цікавим, сусіди по турнірній таблиці влаштували гольове шоу на футбольному полі. Гості двічі виходили вперед, волиняни двічі відігравалися.