Южноукраїнськ славетний своїм історичним минулим, яке пов’язане з Бугогардівською паланкою Запорізького козацтва. Одним із семи природних чудес України було обрано регіональний ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя, до якого увійшов острів Гард на Південному Бузі в районі міста Южноукраїнськ. У такому мальовничому та славетному місті 1 вересня 1987 року було відкрито середнє професійно-технічне училище №2.
Північна Америка та Ліга МЛС, зокрема, на разі переживає справжній футбольний бум. І пов’язано це не лише з величезною кількістю імігрантів з футбольних країн. Навіть місцеві починають відчувати різницю між стерильною атмосферою бейсбольних чи баскетбольних матчів та футболом, де можна піти у справжній відрив, та відчути себе частиною подій на полі...
Богодухівський «Колос» - типовий, як за назвою, так і за всім іншим, стадіон українського районного центру. Невелика головна трибуна із адміністративною будовою, та ще трохи потрощених дерев’яних лав з протилежного боку поля. Бігові доріжки в задовільному стані та волейбольний майданчик звично розширюють функцій стадіону.
Краматорськ був у планах вже давно. Нарешті обставини посприяли тому, що я стрибнув у автівку та погнав на Донбас. Рівно рік тому я пробивав важкодоступне Петрове, подолавши за кермом близько семи сотень кілометрів. Цього разу загальний кілометраж склав 650. В Харкові я підхопив попутників, з якими звів Блаблакар. Ті попередили мене, що на в’їзді до міста можуть бути блок-пости, які перевіряють паспорт. А я якраз і не взяв його із собою.
Особисто я не люблю пробивати матчі команд, що грають не на своєму рідному стадіоні. Але цього сезону відсоток безхатченків настільки високий, що можна просто просидіти сезон вдома, тому на безриб’ї і рак риба. До того ж додаткову мотивацію пробивати гру окрім старих-добрих українських хоперів створив мій старий знайомий Отто з Чехії...
Спроба підкорити івано-франківський «Рух» знов вилилась у відвідування міста Лева. Прямих квитків за місяць до подорожі виловити не вдалось, тому Тернопіль знову став зв’язуючою ланкою. Обмінювати свій квиток на нову точку не хотілось. З Тернополя є зручна собака. Дерев’яні лавки, цигани із старою гітарою, прекрасніший вид за вікном – романтика.
Надихнувшись книжкою Дмитра Пастушка, я вирішив неодмінно відвідати Берлін і проникнутися його атмосферою. Обов’язковим пунктом під час подорожі був футбол. Хотілося потрапити на матч Юніон Берлін, але вони грали на виїзді. Тому вибір впав на Герту. Ще за кілька місяців до поїздки я почав моніторити їхній офіційний сайт, чекаючи коли квитки на гру з’являться у вільному продажу...
Футбольний центр розрахований на навчання до 1000 дітей у віці від 6 до 17 років. Центр дає можливість дітям області безкоштовно займатися футболом у професійних тренерів на якісних полях. З жовтня 2013 року футбольний центр реалізував програму з безкоштовного навчання футбольних тренерів Сумської області з видачою дипломів категорії «С».
Солоницівський "Енергетик" знаходиться у західній частині селища поруч із сосновим лісочком. Його єдина велика трибуна являє собою ряди сидінь встановлених просто на зеленому схилі, завдяки чому стадіон виглядає особливо гарним та затишним. З протилежного боку поля розташовані тренерські лави обох команд.
«Арсенал-Спартак» розташовується поруч із книжковим ринком по вулиці Клочківській. Стадіон має одну криту трибуну на 1444 місць з урахуванням VIP-ложе. Штучне поле незвичного кольору в задовільному стані та непрацююче табло вказують на те, що хоч кращі часу «Спартака» позаду, але за потреби невеликим коштом арену можна оновити.
Малинський стадіон є особливою спортивною спорудою на українській мапі. Майже всі його складові зроблено із дерева. Це чудово перегукується з природою місцевості та є екологічно. Виключенням є лише покриття бокових стін трибун та ті компоненти, які немає сенсу робити з природних матеріалів. Дві невеличкі трибуни з дерев’яними лавами частково накриті дахом.
На цю малоцікаву гру Київської області спочатку планував їхати разом з моїм другом – брітішем, але цього дня він вирішив відпочити, і я сам поїхав на новий для себе, 86-й стадіон. До нового стадіону в Ірпіні (відкритий рік тому) добирався десь півтори-дві години. Спочатку до метро Академмістечко, а там на 420 маршрутці...
Хоч в українській копанці й існує певна структура, але пірамідою її не назвеш. Деякі аматорські колективи цілком могли б підвищуватись до професійних ліг та виступати в них принаймні на рівні середняків другої ліги. Але їм такого «щастя» просто не треба, тож лишаються грати в обласних змаганнях.
Харків входить у ТОП-3 моїх любимих міст, до яких за будь-якої влучної нагоди я завітаю. Проте між відвідуванням місцевих стадіонів пролетіло майже сім років. Ще й колесо огляду залишилось у стороні. Потяг Одеса – Харків – Одеса не самий кращий за часом для подорожі в один день. Проте, у першій столиці є чим себе зайняти.
Тростянецький стадіон названо ім’ям дворазового олімпійського чемпіона у бігу на 5 та 10 кілометрів Володимира Куца, який народився в селі Олексине, Тростянецького району. Історія його життя описана на стенді біля вхідної брами. Також на честь легкоатлета встановлено пам’ятник.
6-й день туру. Команда розділилась. В мене транзит Львовом з Хмельницького до Стрия. Маленька хмельницька неприємність трішки сповільнила мене, але думок повернутись додому не було. Сьогодні середина нашого тріпу – повертати назад вже запізно.
Травневі свята тільки розпочинались, а задушливий «Еталон» вже мчав нас із Луцька до Тернополя, у якому я і Ч. повинні були дебютувати у якості копанкомандрівників. А допомогти у цьому нам взялися Остап, одеситка Юля та Німець, що чатував на файному вокзалі. Дорога виявилася досить довгою. Як-не-як три години у такій тарантайці не з найкращих випробувань. Добре, що навколишні краєвиди подекуди захоплювали та відволікали.
Стадіон «Шкільний», раніше «Портовик», знаходиться в самому центрі міста. До нього з Одеси можна дістатись на 25, 70 та 60 автобусі. Вийти на проспекті Миру та прямувати поміж домами в сторону моря. Завдяки такому розташуванні на стадіоні дуже гарна акустика – тому прекрасно чути про що говорять на трибунах, лавах запасних та кожного гравця на полі.
Стадіон "Зоря" був побудований в 1973 році і входить до складу однойменного спортивного комбінату, який належить ДП НВКГ «Зоря» — «Машпроект» (державне підприємство по виробництву газотурбінного обладнання). Історично футбольна команда підприємства виступає на миколаївському стадіоні "Зоря".
Ось і настав довгоочікуваний домашній матч КС "Карконоше" .Перші дві домашки я пропустив, в зв’язку з несприятливими погодними умовами (і не дарма, ті дві гри вони злили, а через дощі на трибунах майже не було вболівальників... жалюгідне видовище). По дорозі на стадіон, я так і не побачив жодної афіші до матчу. Проте побачив скупчення фанів біля другосортного кабаку.
Я не скажу що є прихильником ФК Жемчужина, але цей клуб як і ФК Реал Фарм представляє Одесу у Другій Лізі, і якщо ФК Жемчужина показує гідний результат, то ФК Реал Фарм перемогами вочевидь не блищить. Післе красивої перемоги ФК Жемчужини над ФК Суднобудівник Миколаїв (7-0) я ще раз переконався що вони гідно вийшли до Першої Ліги.
Стадіон "Гірка" був заснований у 20-х роках минулого століття. За польської доби на ньому проводили матчі команди "Гурка"(1922- 1934 рр.) та "Стшелєц-Гурка"(1934-1939 рр.). Згодом стадіон перейшов до спортивного товариства "Локомотив". Наприкінці 70-х років стадіон реконструювали, замінивши дерев’яну трибуну на цегляну...
Перші вільні від потягів вихідні травня – ще відпочиваємо від великого туру… але без футболу доволі сумно… у місті нічого не приваблює та море не надихає… в нагоді став обласний чемпіонат та гості Одеси з Дніпра :) В п’яти хвилинах від дому є селище – стара німецька колонія. На честь цієї колонії назвали футбольну команду...
Відомо,що у 30-х роках у Надвірній було три футбольні клуби: польска "Бистриця", єврейський "Гакоах" та український "Бескид". Домашні матчі надвірнянці проводили на майданчику, що знаходився на території нинішнього міського парку. Згодом у Надвірній державним коштом було зведено стадіон, відомий нині під назвою "Нафтовик".
Стадіон у Винниках був побудований та відкритий ще наприкінці 1930-х років. У 1954 році завершено будівництво нового стадіону по вул. Спортовій (за польської окупації там знаходилося польське спортивне товариство «Зоря»). У 1960-х роках було збудовано головну трибуну арени.