Дунай-Моряк (Ізмаїл) - СК Ізмаїл 1:2 (21.08.2021)
11 вересня 2021
Дунай-Моряк (Ізмаїл) - СК Ізмаїл 1:2
17:00. 28 серпня 2021 року.
с. Багате. "Дунай". 140 глядачів.
Чемпіонат Одеської області. Вища ліга.

Три тижні без копанкомандрів - надскладний період в моєму житті, в який я сам себе й загнав. Роботи стало багато, ще й у трьох різних напрямках одночасно. В той же час мій клуб «Динамо» грає домашки з якимись незрозумілими командами - цяцянками контрабандистів та агрофеодалів, до того ж щиро вболівати за команду під керівництвом «циганки-торговки розсадою» бажання немає. Отож такий пробіл у копаних забавах можна було порівняти хіба із зимовою «сплячкою». Щойно на спині опинився наплічник, настрій в мить змінився на піднесений та натхненний. Як все просто у життя, достатньо почати робити те, що любиш!

Славний потяг Київ - Ізмаїл так і не запропонував мені вільних місць до кінцевого пункту призначення, тож довелося чіпляти останній квиток на дорожчий та скоріший вечірній потяг в Одесу, а там вже підсідати на вищезгаданий потяг до Ізмаїла. Раціонально? Ні. Але що поробиш – тривала навала курортників...

Прибуття до Південної Пальміри опівночі. За годину після мене туди ж має прибути камрад Корабел, з яким об’єднаємось та вбиватимемо час до нашої тяги. А поки сідаю до вагону української гордості - потягу «Тарпану», який за сім з лишком обертів годинникової стрілки маю доставити до проміжного пункту призначення. А до того в дорозі спробую поспати, аби відпочити перед відпочинком.

Замість сну весь шлях слухав музику та дивився кіно. Все йшло гладко, аж поки потяг не зупинився за кілька кілометрів від одеського вокзалу. Як виявилось згодом, інший потяг збив людину, через що мій «Тарпан» змушений був почекати майже годину.

Зустрілись із Корабелом та зробили обхід двома найближчими стадіонами, які можна було розгледіти навіть з-за огорожі та в темряві. Узяли каву в хлопчини азійської зовнішності, який обслужив нас української. Простежили за облавою копів, які спиняли стільки автівок, скільки встигали. Чи то п’яних ловили, чи то крадені та невірно розмитнені транспортні засоби шукали – ми так і не зрозуміли. Врешті решт трапився водій на «прокачаній» машині, який дав по газах і пролетів повз «сірих», але ті не знітились, застрибнули в свій «Рено Дастер» та полетіли ловити нахабу. Отак потроху й згаяли час до опів на четвертої, коли прибув наш потяг до Ізмаїла. Все ж чекати нічного від’їзду в якомусь райцентрі та у великому місті - небо і земля. Наче нічого видатного й не робили, але і нудно не було. Нижні полички без постілі - фанатський люкс, погнали далі!

Ізмаїл зустрічає промзоною довкола вокзалу, де знаходиться заброньований готель. Проте інформація стосовно часу заїзду виявляється іншою, ще й доплату за раннє заселення вирішили з нас узяти, тому відміняємо цей варіант та бронюємо квартиру в центрі, яка за щасливим збігом обставин щойно звільнилась. З того не надто приємного району вирушаємо в центр, зрізаючи шлях стежками під проводом місцевого «орла», колишнього профбоксера з кельтським хрестом набитим на лікті. Нині хлопак намагається уникнути покарання за розкрадання телекомунікаційних кабелів на суму понад вісімсот тисяч гривень. Займався він цим задля проведення операції своїй матері, колишній крутій торговці наркотою, яка в свої кращі часи купалась у грошах. Сам же він прямував кудись із сумкою, з якої стирчав молоток. Бессарабія має таланти!

Зайшовши у приємнішу частину міста, одразу натрапляємо на Центральний стадіон Ізмаїлу. Споруда має велику територію з різними майданчиками довкола головного футбольного. Все гарне, доглянуте, пофарбоване та в чудовому стані. Точніше все крім трибуни зі старими потрощеними пластиковими сидіннями. Припустили, що цю частину споруди просто ще не встигли оновити. Тим не менше поле аж виблискує зеленню та приймає ігри місцевого СК «Ізмаїл», офіс якого знаходиться в адмінбудівлі. Проте сьогоднішня гра відбудеться на стадіоні в селі Багате, адже через якісь схеми-каламутки на Центральному може грати лише одна команда. Дійшли до висновку, що це лише на краще – лишається привід ще раз завітати до цього міста.

Далі ж поблукали Ізмаїлом, яке вразило своєю доглянутістю, красою будівель, якістю доріг. В Ізмаїлі один з найвищих рівнів підтримки мера населенням. Ми побачили чому. Єдине, що бентежить - це пам’ятники Суворову і Тучкову та подібне засилля згадок історичних подій, важливих для цієї місцевості, але лише дотичних до історії України. Ну а ще повна відсутність української у живому спілкування. Хоча з іншого боку якоїсь агресії у відповідь на українську помічено не було, дехто навіть старався сказати «до побачення» та «дякую».

До Багатого дістались на ПАЗику. Досвід досвідом, а пива з собою ми не взяли. Хоча скоріше просто не встигли нікуди заскочити до відправлення. Довелось освіжитись розливним «Янтарем» в місцевому генделі, який відчинився саме для нас, і власне зачинився щойно ми вийшли з пивом надвір.

Стадіон в Багатому примудрився потрапити до Довідника, в той час як ізмаїльський жодного професійного матчу не прийняв. Справа в тому, що в сезоні 2011/2012 болградський «СКАД-Ялпуг» грав у другій лізі та саме в Багатому проводив свої домашні матчі. Сюди ж поталанило потрапити фанатам стрийської «Скали», яким випав цей екзотичний виїзд у Кубку України. «Дунай» має поле у відмінному стані та довгу криту трибуну з трьома рядами сидінь. Цілком достатньо для другої ліги. Шкода, що ця локація пробула на футбольній мапі так недовго. «СКАД-Ялпуг» знявся з того розіграшу другої ліги лише після кількох турів та згаданого кубкового матчу... Нині тут грає «Дунай-Моряк». Офіційно клуб представляє Ізмаїл, проте здається, що логічніше було б відносити його до Багатого.

Хоч на сільських вуличках ми майже не зустріли людей, на трибуну повз наші очі якимось чином таки проскочило 140 глядачів. Такий інтерес до гри приємне порадував, адже зустрічалися два аутсайдери ліги. Тішить, коли люди приходять дивитися копанку, незважаючи на результати свого колективу.
Матчі рівних, хоч і слабких команд дивитися цікавіше, ніж розгроми, свідками яких ми стали на матчів чемпіонату Запорізької області (понад 20:0!). Гра не вирізнялаь резульаттивністю, але гравці боролись та час від часу створювали свої гольові моменти. Глядачі, схоже, все ж більше вболівали за «Дунай», хоча були й знайомі та рідні гравців «Ізмаїлу».
Перебувати на такому унікальному та далекому стадіоні було незабутньо. Вся краса копанкомандрів – проїхати майже тисячу кілометрів зі столиці до південного кордону з Румунією, аби відвідати стадіон у селі, частково заселеному болгарами, багато чого вартує. На жаль, кінця матчу нам побачити не судилось, адже потрібно було встигати на останній автобус до Ізмаїлу. Випробовувати долю та їхати з Багатого попутками наші сонні персони цього разу бажання не виявили.
Отож вечір продовжився в Ізмаїлі, де ми набрали чудового місцевого пива (на противагу гидкому кілійському) та прогулялися до набережної, де помахали ручкою деревам на румунському березі Дунаю. Я ще й помолився, аби сусідня держава скоріше повернула під своє крило непорядного пенсіонера в сірому пальто. На цьому чудовий день завершився, і завтра на нас чекало продовження в інших двох населених пунктах.

Корабел:


Kelt: