Буджак (Арциз) - Яськи 0:1 (15.05.2021)
20 травня 2021
Буджак (Арциз) - Яськи 0:1
16:00. 15 травня 2021 року.
м. Арциз. Арцизький завод залізобетонних виробів. 230 глядачів
Чемпіонат Одеської області. Перша ліга. Зона "Південь".

Копанкомандрівне життя сповнене раптових змін, і ми до них уже звикли. Зібрались в Ізмаїл, в день виїзду вимушено змінили на Арциз, а зійши з потягу взагалі у Сараті - звична рутина копанкомандріників. Прикро, що не місто на Дунаї, але що вже поробиш, коли голова комітету з проведення змагань сповіщає про перенесення гри, яка у підсумку вилилась у повну відміну через відміну участі команди Тарутиного в обласному чемпіонаті.

Отож подорож почалася з вокзалу Сарати, звідки ми пішки дійшли у відоме футбольне село Зоря. Місцеві «Балкани» не грають цьогорічні домашні матчі у себе через стан поля. Невже ж настільки все так погано? Так! Поле наче кроти перекопали - повно залисин. Чи то аргономи у чомусь прорахувались, чи якась непередбачувана халепа трапилась... Але можна зробити висновок, що футбол сюди може повернутись не скоро. Назвавши Зорю футбольним селом, я мав на увазі не лише «Балкани». В селі є ще один стадіон, на який ми також завітали, і котрий також засмутив станом поля. На Центральному не так перекопане, як висохле й витоптане. Запасна галявина стадіону здалась значно «живішою», тому ми припустили, що місцева «Зоря» гратиме свої обласні матчі на ньому.

Заскочили перекусити, замовляємо бургери, і обоє кухарів-касирів, не ввімкнувши режим сприйняття української, на наше "окремо" перепитали "а що за останнє слово було?". При цьому, видаючи нам замовлення, вже казали "смачного". І в цьому головна фішка як Зорі, так і загалом української Бесарабії: мішанина національностей та мов. Майже всі розмови між місцевими, які ми чули лунали болгарською! Сільські будиночки сильно відрізняються від українських, а зовнішність місцевих виказує в них болгарів та гагаузів. Варто відзначити, що село охайне, приємне, розвинуте. Незвичною будови будиночку, перед дворами котрих квітне бузок. Така незвична й різна Україна! Транзитом через вбогу, але тим і колоритну автостанцію Сарати вирушаємо далі.

Арциз виявляється зовсім іншим містом. Побиті тротуари та дороги, безлад на заклопотаній та неорганізованій території біля автостанції та московська говірка з відповідним акцентом, що лунає навколо. Історія цього міста у кількох словах така - жили тут німці, все у них було добре, з приходом совітів безтурботне життя скінчилось, німці роз’їхались, а Арциз заселели переважно з московсьих земель робітниками для новостворених промислових об’єктів. Для них було збудоване таке собі нове місто - спальний мікрорайон по інший бік від залізничного вузла. Саме там ми і знайшли собі і піцу, і живе ізмаїльське пиво, і навіть дешевий хостел.

Вишукати стадіон по інтернет-мапах було не так і просто. Промислове місто з якогось дива не має бодай середнього стадіону, якогось звичайного "Авангарду". Є лише галявина Арцизького заводу залізобетонних виробів з невиличкої трибуною. Саме там і грає місцева команда. Побачивши таку картину на супутниковій мапі, може й перехотітись заради цього їхати в таку далечінь. Але насправді даний стадіон дуже яскравий. І трибуна, і височезна стіна покинутого цеху, і насип навпроти поля, і брутальний туалет для глядачів створюють неповторне враження з нотками індустріальності, дев’яностих, кінця світу, сільської романтики та загальної душевності аматорського футболу.

Пообідавши вищезгаданою піцою та заправившись рідким хлібом, вертаємось на стадіон за годину до гри. Гості на прибули, хтось з гравців господарів ще у дорозі й запізнюється на гру... Ситих та розслаблених нас остаточно розморило бесарабське сонечко. Довелося подрімати на лавочках – ще одна безцінна перевага таких місць над сидіннями. Ось на протилежну до нас земляну “трибуну“ заїхала автівка з копами та копчинями, які й зобов’язання приїхали виконати, і гру з колежанками подивитись. Поруч припаркувалось ще кілька машин, а трибуни заповнили понад двома сотнями небайдужих до копаного м’яча.

У першій половини першої офіційної гри сезону крім єдиного голу гостей було мало цікавого. Але ми використали час із користю обійшовши довкола поля та наробивши стільки знімків, що потім за комп’ютером треба провести ще один тайм на вибір кращих.

В другій половині ми всілись назад на трибуну в тіні. Очікувалось, що просто собі додивимось матч, намагаючись знову не заснути, але ж ні! Перебіг матчу був відверто захоплюючим. «Буджак», трохи поступаючись у класі гостям, став великими силами завзято атакувати. Брак майстерності впевнено надолужувався стараннями гравців не програти першу гру сезону. Особливо виділявся капітан команди, який то провалював виконання стандартів, то вдало бив чи навішував і створював своїх партнерам моменти. В одному моменті, ледве не заробивши пенальті, капітан у боротьбі отримав добрячого синця під оком. Крім того інші гравці також отримували травми. Рятувати їх вибігала медсестра з неабияким бюстом. Одного разу ця невід’ємна складова жіночності навіть зцілила одного з гравців на відстані – постраждалий підвівся ще до того, як панянка до нього добігла, при тому, що йому було вигідно затягнути час. А одного місцевого гравця лікарка не відпустила назад на поле та тримала його на трибуні коло себе аж до кінця гри. Отож другий тайм пролітав на в шаленому темпі, але господарям так і вдалося зрівняти рахунок. Гол на останніх хвилинах напевно спричинив би ейфорію на трибунах, але цього не сталось. Тим не менше глядачі явно було задоволені самовіддачею своїх футболістів та порозходились проводити решту вечора за іншими суботніми забавами. Ми ж, зробивши коло по місту, пішли до хостела.

З першої спроби заселитись не вдалось, адже адміністраторка поралась на городі та не чула нашого дзвінка. Ми вимушено зробили коло по місту та з другою спроби таки заселились. Несподівано чути про хостел у 15-тисячному місті, еге ж? Його збудували спеціально для немісцевих робітників, які приїздять у відрядження на якийсь із промислових об’єктів Арцизу. Добре, що вдалося відкопати про нього інфу в мережі. Яка знахідка та економія!

В неділю вранці, добре виспавшись, ми вирушили в Тарутине. А дзвінок для попередження про виселення також не був вдалим, адже адміністраторка цього разу була у душі...