Ніка (Родниківка) - Авангард (Монастирище) 2:0 (17.04.2021)
20 квітня 2021
Ніка (Родниківка) - Авангард (Монастирище) 2:0
15:00. 17 квітня 2021 року.
с. Родниківка. "Ніка-Арена". 90 глядачів
Кубок Черкаської області. 1/8 фіналу.

Мій шлях до Умані починався з Кам’янського. Не надто зручний маршрут, але все ж мав два варіанти: прямий автобус з Дніпра в Умань або нічним потягом до Вознесенська і далі автобусом. Обрав другий, аби спати у вертикальному положенні. Це був мій третій візит до міста сусіда Южноукраїнська за менше ніж рік. Цікаво життя складається, враховуючи, що до цього я там ніколи не бував. Ліга Стадіонів України штовхає на додаткові пригоди. Вирішив по дорозі заскочити на южноукраїнський «Олімп» аби набрати очок у запеклій боротьбі футбольних мандрівників. Ледве не довелося забути про це, коли мій потяг, що до цього йшов чітко за розкладом, не зупинився за 10-15 км від мого пункту призначення аби пропустити інший. Врешті решт встиг добігти до відправлення свого автобуса та менше ніж за годину вийшов коло стадіону. Подальший план передбачав подорож новим для мене перевізником LikeBus. Не буду вдаватись у подробиці, але під гарно заліпленими зеленими автобусами ховається сумнівної якості перевізник, не раджу зв’язуватись. Прибувши до Умані із запізненням, довелось робити усе в прискореному темпі. Зустрів Корабела, поїли піци, заскочили на Центральний стадіон, не дочекались маршрутки та поїхали у Родниківку на таксі за прийнятним тарифом.

Власне чому ж ми поїхали саме туди? Черкащина – дуже цікава місцина для копанкомандрів. З-поміж усього виділяється Уманський район, де крім головної арени є ще кілька команд та чотири непогані стадіони. Кубок області на цей день запропонував нам Паланку та Родниківку. Зваживши усі чинники обрали ближчу локацію зі стадіоном біля церкви. Місцева «Ніка», титулований на районному рівні клуб із 21 чемпіонським та 23 кубковими звитягами, приймала «Авангард» з Монастирища, команду, що зірок з неба не хапає, але стабільно бере участь в обласних змаганнях. До речі, Монастирище також знаходиться в Уманському районі.
Копанкомандри мають традицію куштувати місцеве пиво в усіх куточках України. Тож цього разу на гру взяли уманське пляшкове у сільській крамниці. Корабел обрав пшеничне, яке йому більш менш зайшло, а от мені не поталанило купитись на гарну етикетку «блонд ель» та купити якийсь дивний компот. Не робіть цього, бережіть свої смакові рецептори!

Заходимо на «Ніка-Арену» та бачимо пристойної якості поле, свіжозбудовану трибуну на 360 місць та адмінбудівлю. Вочевидь приставку «Арена» стадіон отримав завдяки реконструкції. Слово це явно не підходить для маленьких стадіонів, але моду не спинити. «Ніка-Арена» знаходиться впритул до гарної церкви, і саме це розташування є її головною родзинкою.

Визначити хто у якій формі вдається завдяки гербу на футболках «Ніки», вони жовто-блакитні. «Авангард» же грав у блакитно-чорних кольорах, хоча згідно гербу вони мали б бути червоно-чорними. Гра як розпочалась із певною перевагою гостей, так всі 90 хвилин і тривала. Маловидовищний, але достатньо якісний футбол. Склалось враження, що «Ніка» спершу дещо побоювалась суперника, але згодом знайшла сміливість і вміння проводити контратаки. Саме завдяки двом таким вдалим випадам районна команда і забила свої два голи та вийшла до чвертьфіналу змагання.

Тренер господарів суворо але у міру ганяв своїх гравців. Корабелу здалося, що він має кавказький та москальський акцент, але я якось не зважив на це. Приємно було бачити як суворий керманич щиро радів другому голу своєї команди. Врешті решт не усі тренери виказують емоцій, а часом взагалі павзу, спричинену голом своїх, використовують аби насварити когось із гравців. Тут же було зрозуміло, що команда, яка успішно спиняла атаки суперника впродовж усієї гри, зможе втримати перевагу в два м’ячі.

В другій половині стався курйоз, коли за поле один за одним полетіли три ігрові м’ячі, причому приземлилися вони майже в одне місце коло паркану однієї з хат. Гру довелось призупинити поки хтось із тренерського штабу «Ніку» не збігав за шкіряними. Цікаво повів себе ball boy, який спершу кинувся бігти куди і мав, а потім побіг за трибуною в протилежний бік. Схоже було на поведінку кота, який робив хаотичні стрибки та забіги.

Ми стежили за усім цим дійством біля протилежного боку поля. Любимо розташовуватись саме так, споглядаючи глядацькі емоції збоку. Та й ракурс для світлин, з якого видно церкву однозначно приваблював більше. Вже після матчу світлина з подачею кутового на тлі святині зібрала чималу кількість вподобайок від німецьких граундхоперів, для яких це все екзотика, а для нас постійна радість. Ближче до кінця гри Корабел запустил свою фотопташку, чим потішив дітлахів. Відзнявши стадіон ще й висоти ми остаточно витиснули все що могли з цього приємного стадіону та матчу.

Вертаємось до Умані маршруткою, якої цього разу навіть не довелося чекати. Закупивши пінного та наїдків, рушаємо до готелю. Потрапляємо у квартал із вивісками, що дублюються на івриті, хасидом та хасидинею "при параді", що вийшли на вечірню прогулянку та власне кварталом з готелів для відповідних гостей міста Умань. Серед них і знаходимо наш "Лев", а точніше L’ev, що означає "серце". Дуже мило, особливо коли без паломників.