Верес (Рівне) - ВПК-Агро (Шевченківка) 1:0 (10.04.2021)
13 квітня 2021
Верес (Рівне) - ВПК-Агро (Шевченківка) 1:0
15:00. 10 квітня 2021 року.
смт. Млинів. "Колос". 550 глядачів
Чемпіонат України. Перша ліга.

Верес оголошує, що зіграє з глядачами і рішення про подорож приймає саме себе. Я й без глядачів мав на думці поїхати у Млинів та дивитись гру з-за паркану, адже дуже ймовірно, що «Верес» скоро припинить там грати. Можна заперечити, що у Млинові є ж команда «Іква», яка постійно грає у обласному чемпіонату, але ті змагання ще не розпочались, а як матчі з глядачами нині – велика цінність, треба хапати!

Беру потяг, який запустили спеціально до моєї поїздки. Подяка Укрзалізниці за квиток Дарниця – Дубно. Вдалось недовго, але все ж достатньо поспати. Такого просяклого залізничними мандрами мандрівника як я завжди смішать пасажири, які зриваються з верхніх полиць за тридцять-сорок хвилин до прибуття, біжать здавати провідниці постіль та потім не мають, де сісти, бо на нижній полиці їде пасажир (я), який виходить на тій же станції, але починає неквапливо рухатись лише хвилин за десять до кінця своєї поїздки. Кожна хвилина в горизонтальному положення на вагу золота. На досвіді!

Ще у потязі, передивляючись свій шлях від вокзалу до дубенського стадіону «Кристал», помічаю ще одну «зірочку» на мапі неподалік міста – Тараканівський форт! Овва, я й не знав, що він там близько. Тож мій помірно насичений план на день стає дуже насиченим. Але спершу до стадіону, світлини якого немає в нашому Довіднику.

До сходу сонця місто звісно ж зустрічає ранковим холодом. Але я жваво крокую під собачий гавкіт ґрунтовими дорогами попри приватний сектор і не мерзну. Відкриті для людей стадіони – друзі футбольних мандрівників. Таким виявляється і дубенський стадіончик. Враховуючи, що він є стадіоном цукрового заводу, можна було б очікувати, що територія може виявитись зачиненою. Але тут все для людей. Зустріти світанок на рідкісному стадіоні – початок дня чудовий.

Тепер треба дістатися форту. Розбиратись із транспортом, якого в той бік можливо і немає я не став, а у своєму стилі просто попер пішки у потрібному мені напрямі. Трохи тротуару, кілька кілометрів узбіччям траси, і завершальні півтора полями. Добре, що багнюка трохи підмерзла, бо мої світлі кеди б замазались би вмить. А так вони протягнули до форту і замазались там, хе-хе. Отож ту останню частину шляху проходжу вже у приємних ранкових променях сонця і під спів птахів та стукіт дятла.

Оскільки про появу форту на своєму шляху я дізнався лише кілька годин тому, то й не знав чого очікувати від нього. Так навіть цікавіше. Підходжу до оборонного муру з брамою у пітьму. На перший погляд до неї навіть наближатись моторошно, але зблизька можна розгледіти світло у кінці довгого тунелю. Перевіряю за мапою – так, це вхід! Не скажу, що це аж сильно лячно, але прохід коридором із темними ходами, що ведуть із нього ліворуч та праворуч, був звісно дещо дискомфортним. Людям із ніжної психікою не радив би. Отож опинився я у форті наодинці й це було пречудово. Насолодився цією масштабною фортифікацією сповна. В темні коридори з написами, що попереджають про небезпеку я не пішов. І ліхтаря не мав, і взагалі я не дігер. Провалитись в якусь катакомбу було би зовсім не доречно. Попереду ж чекав Млинів!

Назад у Дубно повернувся вже іншим шляхом через село Тараканів, де зловив автобус. Саме ж Дубно потішило око. Приємне західне місто із древньою історієї. Прогулявся центром. В очікування відкриття пивнухи попив капучіно та відпочив від своїх ранкових походів. На вікнах розливайки хмільного було пафосно згадано стаут, але цього чудесного напою насправді вони не мали. Але темний Бергшлосс мене цілком влаштовував. Отож опів на одинадцяту, коли багато хто тільки продер очі, я вже мав позаду більшу частину свого суботнього маршруту і повне задоволення цим насиченим днем. Лишалося доїхати у Млинів і в уже спокійнішому темпі дочекатися матчу.

Млинів, простіше містечко. Біля автостанції убиті дороги, хоча нарікати на це я права не маю, бо в Деснянському районі міста Києва після зими є місця нічим не кращі. Рушаю одразу на стадіон, разом із телевізійниками прослизаю на «Колос» та роблю знімки з усіх можливих ракурсів. От тепер точно можна зі спокійною душею відпочивати та чекати гри. Повертаюсь до центру, беру живого пивця від рівненської пивоварні «Еліт» та осідаю на лавці насолоджуючись красою річки Іква. Відзначу, що стадіон у парку із бесідками, лавками, туалетами на березі річки навіть із невеличким пляжем – це просто райське місце. Вітер дме в обличчя майже весь час, але весняне сонце це нівелює. В підсумку виходить приємне провітрювання. Ближче до гри у вищезгаданих бесідках збираються вболівальники «Вереса». Над головою пролітає квадрокоптер, який згодом кружлятиме над стадіон під час гри. Рівняни серйозно підходять до зйомок гри та атмосфери навколо!

Менше години до гри, тож доводиться залишити миле місце та перейти на не менш милий стадіон. В наметі з непоганим вибором атрибутики народного клубу тим не менш немає значків, які я збираю. Прикро. На місцях, які я пригледів собі на перший тайм хлопаки нашвидкоруч клеять останні листочки із проханням не сідати через одного та тримати відстань. З колонок лунає Led Zeppelin, AC/DC, Linkin Park, Nirvana. Я й так був близьким до цього, але тепер остаточно закохуюсь у це місце і цей день. Повага тим, хто ставить справжню музику на стадіонах.

Cтаном на початок матчу квитки досі були доступні для продажу в мережі, але склалось враження, що стадіон із урахуванням карантинних обмежень вже було заповнено. Тож на гру певно потрапили усі бажаючі. Згодом за світлинами я нарахував 550 глядачів. Лунає гімн у живому виконанні. Серед гравців ВПК знайшлося три надто горді пасажири аби тримати руку на серці. Але буває й гірша пропорція у деяких інших командах.

На протилежному від трибуни боці збирається 16 носів рівненських ультрас. Навпроти них на трибуні ж розташовується фан-клуб. Незважаючи на відповідний своєму статусу склад, останні підтримували команду досить бадьоро та якісно. Ультрас у свою чергу не цурались робити переклички з тим фан-клубом. У обох секторів банери присвячені проблемі з виділенням коштів на реконструкцію рівненського стадіону. Підтримка команди відчувалась впродовж усієї гри. Це був справді той випадок, коли команда просто не могла не отримати додатковий заряд енергії від вболівальників.

Решта ж глядачів також поводили себе активно. Хтось підколював вболівальників гостей, які вигукували «ВПК» (скоріш за все працівники клубу), хтось просто щиро переймається подіями на полі. Атмосфера дуже добра. Особливо за карантинних умов, коли навіть пересічний матч із глядачами - вже свято.

Команда атакувала весь матч, аграгії відбивались. Врешті решті на останній хвилині рівняни заробляють штрафний та забивають з нього прямим ударом. Стадіон водночас і вибухає радістю, і зітхає з полегшенням, адже це гра, в якій Верес просто мусив перемогти. Останнім часом мені все важче зловити якісь емоції безпосередньо від подій на полі, але такий розвиток матчу разом із атмосферою мене справді потішив.

Ще літр рівненського пива, і я чекаю на автобус в Дубно. Звідки «блаблакаром» на автоевакуаторі до столиці. З такими українськими мандрами можна й не журитись через закриття кордонів!