Колос (Ковалівка) - Інгулець (Петрове) 0:0 (27.09.2020)
20 жовтня 2020
Колос (Ковалівка) - Інгулець (Петрове) 0:0
19:30. 27 вересня 2020 року.
с. Ковалівка. "Колос". 1248 глядачів
Чемпіонат України. Прем’єр Ліга.

Вихідні, не передвіщали нічого цікавого, коли заходжу в месенджер і бачу пропозицію від Остапа відвідати копанку в неділю. З передчуттям чогось цікаво пішов спати.

Прокинувся від стуку крапель по вікнах і зрозумів, що погода внесла свої корективи. Не знаючи точного плану на день, пишу Остапу з запитанням про подальші дії. Пропоную катнути на "Колос", у вже легендарну Ковалівку і відвідати нову арену на футбольній карті України. Проблема була в авто, яку я майстерно вирішив, запросивши "вихованця" Івано-Франківської школи футболу, та по сумісництву мого близько товариша і любитиля копанки, з нами.

Постало питання квитків (цінник 1 гривня), онлайн продажу вже не було, а сподіватися на каси під стадіоном, в період карантинних норм, справа не надійна. Обдзвонивши всі номери і написавши у всі соціальні мережі, отримали інформацію про можливість знаходження квитків у касах біля стадіону. Роблю обдзвін банди і чую, що мій "вчитель" Копанкомандрів вирішив без квитків на руках, не ризикувати.

Та я з моїм вірним "воділою" вирішили їхати, не зважаючи на дощ і відсутність перепусток. Через декілька годин ми вже мчали в напрямку бажаного стадіо. Дорога пройшла в балачках про життя і про минулі подорожі.

Паркуємося і мчимо до каси, чуємо не задовільну відповідь про те, що квиточків не має. І тут починається квест у пошуках цих самих перепусток. Бачу знайомих пацанів, з якими познайомився в тому році на матчі U-21 між Колосом та Динамо, які дарують спочатку один квиток, а через декілька хвилин знаходять і другий. В дяку за тікети, до хлопців в колекцію летять стікера " Копанкомандрів".

Стадіон вражає! Комфортна, компактна, сучасна арена, яка знаходиться в селі з населенням 1500 людей. Поряд тренувальне поле, маленький вагончик-фаншоп з непоганим вибором атрибутики і масштабні графіті по всьому периметру стадіону.

В піднесеному стані чимчикуємо до нашої трибуни. Перевірка була поверхнева, стюарди адекватні, показали наші місця, уточнили те, що треба тримати дистанцію, а також роздавали медичні маски.

Стадіон був заповнений наскільки дозволяли карантинні норми. Матч розпочався з гімну і хвилини мовчання в пам’ять курсантів, які загинули в авіакатастрофі напередодні.

Свисток сповістив про початок гри і господарі одразу помчали вперед. Всім відомий "годувальник" сім’ї Селезньов мав забивати на перших хвилинах. Більшу частину часу Колос давив, але створити хоча б один більш-менш небезпечний момент не виходило. Інгулець весь час сидів у захисті, гру вели центральні захисники, а центру поля взагалі не було. При доволі прохолодній погоді, болільники активно гнали свою команду вперед. Під завісу тайму, травми зазнав один із захисників Інгульця, а з поля його вивозили на каталці із карети швидкої допомоги, чого раніше я не бачив. Також порадували, чарівна дівчина фотограф, яка виділялася з поміж своїх колег.

Тайм пролетів дуже швидко і ми вирішили взяти чаю, щоб зігрітися. Єдина проблема, яку я побачив, це наявність лише одного пункту продажу їжі та напоїв. До того ж, щоб дістатися до нього з нашої трибуни нам довелося обходити майже увесь стадіон. Виходить, що одна з двох центральних трибун виявляється прохідною, що заважає нормальному перегляду матчу. Побачивши кілометрову чергу і відсутність "індивідуальної дистанції", вирішили повернутися назад.

В другому таймі ситуація змінилася, і вже гості насідали на ворота господарів. Та нічого цікавого так і не створили. Під завісу матчу, Колос декілька разів небезпечно контратакував, але голів ми так і не побачили.

Пролунав фінальний свисток і ми швиденько попрямували в напрямку нашого залізного коня. Далі була дорога додому по нічній трасі, зупинка на перекус на заправці і розмови про планування нових подорожей.

P.S. Подорожуйте, ризикуйте і вдача вам завжди посміхнеться!