Баштанка - Вікторія (Березнегувате) 0:0 (07.05.2017)
17 травня 2017
Баштанка - Вікторія (Березнегувате) 0:0
13:00. 7 травня 2017 року
м. Баштанка. "Колос". 120 глядачів
Чемпіонат Миколаївської області.

Ще задовго до того, як я дізнався що таке граундхопінг, у мене було бажання відвідати якщо не всі, то більшість стадіонів в Миколаївській області. Наразі, як свідомий хопер, я взявся за цю справу. Через участь у весняному турі з українською командою я пропустив перший тур чемпіонату області. Але вже з другого кола я взявся за виконання задуманого.

Вибравши дванадцятитисячне містечко Баштанку для своєї ГХ-мети, я вирішив із самого ранку дістатися до нього на "собаці" .Але згадавши недавню пекельну поїздку зі Львова до Жовкви на електричці і ті "аромати ванілі", я передумав. Дістався до місця призначення на автобусі. Забився він до відмови, ще й стоячих пасажирів взяв.Серед моїх попутників виявилося шість футболістів, які їхали на гру (не всім же на Феррарі та Бентлі ганяти) .Дивився я на це все, а в голові крутилася пісня Скрябіна: "ïде маршрутка, як велика собача будка ".

Приїхавши на місце, я вирішив спочатку подивитись і пофотографувати стадіон, а вже потім піти на екскурсію містом. Від автовокзалу я пішов уздовж вулиці Баштанської республікі. Назвали її на честь республіки, яка проіснувала на цих землях в далекому 1919 році всього два місяці та героїчно протистояла царській імперії.

Стадіон приємно здивував своєю доглянутістю, охайністю і абсолютно цілими трібунами. З таким стадіоном можна і на Другу лігу замахнутись. Але кращі часи для баштанського футболу залишилися у минулому. Справа в тому, що раніше головним спонсором команди був місцевий сирзавод "Славія", на честь якого називався і стадіон, і клуб. На початку двотисячних "Славія" була на провідних ролях в Миколаївській області. За три роки команда виграла чемпіонат, кубок і суперкубок області. Далі була традиційна ситуація для нашого футболу. Головний спонсор "награвся" і команда зникла. З нинішнього сезону Баштанку представляє муніципальний клуб.

До матчу залишалося ще приблизно півтори години, цього часу достатньо, щоб прогулятися по невеликому містечку. Пройшовши центром, я зловив себе на думці, що рідко можна зустріти настільки чисте і доглянуте місто. Відразу видно, коли місцеві жителі люблять і поважають свій населений пункт .Оскільки крім центру у маленькому містечку дивитися виявилося ні на що, я взяв трохи пінного і місцевого сиру на закуску та пішов на стадіон.

На трибунах звучали якісь українські футбольні пісні, а на останок був хіт всіх хітів - "Динамо-Динамо о-у-о" .На цій позитивній ноті повинен був початися матч, але не тут то було. Глядачам довелося ще пів години чекати поки команди надумали вийти з роздягальні. На вулиці була добряча спека, це змусило місцевих вболівальників збитися в купку під деревами і вміститися всього на двох секторах. А приїжджі вболівальники розмістилися на протилежній трибуні та засмагали на сонці.

Нарешті пролунав стартовий свисток і команди почали намагатися грати в футбол. Саме намагатися, тому що навіть по воротам не завжди виходило влучити, за що команда Баштанки протягом всього матчу вислуховувала неприємні відгуки від своїх вболівальників. Матч був більш-менш рівним, але у господарів було більше гольових моментів. Тільки реалізація в них дуже сильно кульгала. Мені випадково вдалося підслухати, що на трибунах зібралося не мало колишніх баштанських футболістів з різних поколінь, котрі раз-у-раз повторювали, що команда вже не така, як раніше. Жодній з команд так і не вдалося забити бодай один гол. Разом з фінальним свистком на поле спустився не слабкий дощ, перечікуючи який я примудрився подивитися початок матчу між молодіжними командами Миколаєва і Баштанки та навіть побачити гол.
Але одного матчу мені було досить.Я відправився на автовокзал, сів там у автобус і поїхав задоволений додому.