Bali United - Semen Padang 2:1 (21.05.2016)
22 серпня 2016
Bali United - Semen Padang 2:1
17:00. 10 серпня 2016
Gianyar. Kapter I Wayan Dipta. 18000 глядачів
Чемпіонат Індонезії. Ліга А.

Вже без 10 днів півроку я мешкаю зі своєї сім’єю на прекрасному острові Балі. І ось лише тиждень тому я нарешті знайшов можливість відвідати футбольний матч чемпіонату країни між місцевою командою Балі Юнайтед, що представляє однойменний острів, та футбольним клубом Семен з міста Паданг, що на Суматрі. До того ж зрозумів, що востаннє до цього на футболі був у Новосибірську в кінці вересня на матчі чемпіонату ФНЛ між Сибіром та Уфою. Отож 21 травня 2016 року, після майже 8 місяців без живого футболу, я сів на свій байк та відправився подивитись що ж собою являє індонезійський футбол.


Футбольний клуб Балі Юнайтед проводить свої домашні матчі в містечку Гіаньяр на стадіоні Kapter I Wayan Dipta. Якщо вірити Вікіпедії, він вміщує 25000 глядачів. Відстань від мого дому до стадіону трохи більше ніж 50 км, півтори години в дорогі – і я на місці.

Цей стадіон був збудований у 1977 році, і навіть в 2000-х роках закривався на міні-реконструкцію. Але зовні він нагадував якийсь типовий радянський стадіон минулого століття. Сидіння є лише на віп-трибуні, решта території – бетонні трибуни.

Припаркувався та пішов навколо стадіону. До матчу ще цілих півтори години.


Навколо всього стадіону торгівля їжею, але це типово для Індонезії, тут всюди так. Отож голодними не будете, а ціни практично не відрізняються від їдалень острову.


Фан-шоп


План стадіону. Ціна на квиток на будь-який сектор крім віп-трибуни, що має дах, єдина – 30 тисяч рупій (2 євро).


Віп-трибуна, вид ззаду. В 10 метрах від входу на стадіон росте рис, нічого надзвичайного, це Індонезія :)


Придбав квиточок. Як виявилось згодом, при вході його рвуть на чотири частини і кидають на підлогу. Тому на згадку його не лишилось. Але хоч сфотографувати встиг.


Перекусив шашличком і картоплею фрі з коко-колою та рушив всередину.


Зайшов я на одну з трибун за воротами, будучи впевненим в тому, що по стадіону можна вільно переміщуватись, не марно ж ціна на квиток однакова.


Табло.


І ось так заблоковано прохід на сусідню трибуну. Звісно, перебування на одній трибуні за воротами мене не влаштовувало, тож я через вихід відправився в іншу частину стадіону. Враховуючи, що квиток було порвано, при виході мене поставили на руку невидиму печатку, щоби я міг зайти знову.


Тим часом до початку лишалась година. Вболівальники потихеньку заходили на трибуни. Спека понад 35 звісно ж дещо напружувала…Але футболісті вже тренувались на повну.


Я ж продовжував прогулянку трибунами.


Що мене дуже тішило – всі уболівальники шанують кольори клубу, і 90% глядачів одягнуті у червоні футболки.


А ось і команди вийшли на поле.


Охоронці правопорядку зайняли свої місця. До речі, перед матчем бачив кількох хлопців у футболках A.C.A.B.


Не встиг стадіон заповнитись, як на перших хвилинах господарі відкрили рахунок.


А тепер про найцікавіше – про те, як тут підтримують команду. Чесно зізнаюсь, я не очікував нічого надприроднього, хоча чув про те, що рівень підтримку в Індонезії присутній. Так ось з перших секунд гри у мене забігати мурашки по шкірі. Усі три трибуни (без урахування віп-трибуни, там три каліки сидять) підтримували й гнали команду вперед. І це були не типові заряди на кшталт «Ба-Лі!» і три хлопки, ні… Вони співають. СПІВАЮТЬ! Чудово співають, слух на найвищому рівні. Мені здавалось, що я знаходжусь десь у Греції чи Італії, хоча в цих країнах на матчах і не бував.


Ось за дальніми воротами активні хлопці в чорних футболках, судячи з банеру, якісь Bulldogs, найрадикальніші вболівальники. Не замовкали ані на хвилину, весь матч гнали вперед. Улюблена пісня у них чомусь гімп Ліверпуля «You’ll never walk alone».


А хлопці за цими воротами нічим їм не поступалися, навіть були гучнішими за рахунок кількості.


На жаль, проти сонця нормальних світлин з «бульдогами» зробити не вдалося.


На передньому плані виїздні фанати. Я зрозумів це лише в кінці першого тайму, коли гості зрівняли рахунок. До цього був упевнений, що виїздних вболівальників немає. А банерів за обома воротами дуже багато. Гадаю, якби гості не зрівняли рахунок, я там би й не зрозумів, що були гості з Суматри. Чи то вони спеціально прилетіли на матч, чи то вони звичайні гастарбайтери, яких з різних куточків Індонезії на Балі тисячі, для мене лишилось загадкою. Але жодних виявів агресії до них з боку місцевих я не спостерігав.


Виїздюки.


В другому таймі сонце сховалось за горизонт, і стало дуже комфортно, я відправився на трибуну до «бульдогів».


Як же круто виглядає стадіон, коли всі у червоному.


Звісно, якість світлин з мого телефону лишає бажати кращого в темний час доби.


В кінці матчу фан-сектори за обома воротами запалили ліхтарики мобільних телефонів.


І тут сталось непередаване: на 90+3 хвилині господарі забили вирішальний гол, стадіон був у ейфорії. Зізнаюсь, я теж.


Після матчу вся команда зробили коло пошани і подякувала вболівальникам за підтримку.

А я осідлав свого двоколісного друга і поїхав геть.

P.S. Декілька відео з трибун.