Фенербахче (Стамбул) - Істанбул ББ 2:0 (03.01.2015)
07 листопада 2015
Фенербахче (Стамбул) - Істанбул ББ 2:0
19:00. 3 січня 2015 року
İstanbul. Şükrü Saracoğlu. 24345 глядачі
Чемпіонат Туреччини. Суперліга.

Як правило новорічні свята в холодних країнах проходять без футбольних змагань, і поціновувачам футбольного граундхоппінгу доводиться томно очікувати на весну або ж рухатись на південь в пошуках живої гри. Ще в вересні я запланував свій новорічний уік-енд провести в Туреччині, а саме в Стамбулі. Тоді я не заглядав в календар в пошуках конкретної гри, але знав, що турки грають всю зиму. Враховуючи те, що в Стамбулі є 5 футбольних команд, які грають в найвищій місцевій лізі, проблем з вибором матчу не мало виникнути. Успішно затарився квитками на планер в обидва кінці та забронював готель. Лишалось тільки сподіватись, що на роботі не буде ніяких ЧП і я зможу втілити задумані плани в життя.

Вже ближче до вильоту я переглянув календар ігор. На час мого перебування припадало два непоганих матчі і обидва дербі: Фенербахче – Істамбул ББ і Бешикташ – Галатасарай. П’ята місцева команда Касимпаша грала на виїзді. На другий матч в мене не було можливості встигнути, так як гра відбувалась в день мого відльоту, тому я сконцентрував свій погляд на першій грі. Після того як я покопався на сайтах стамбульских клубів я знайшов ще ряд баскетбольних матчів, в тому числі Фенербахче – ЦСКА в рамках євроліги. Нажаль, я не зміг потрапити на баскет бо не зміг придбати квиток, а інший матч на майданчику Галатасарая йшов паралельно з футбольною грою Фенера. Тому цього разу побувати на баскетболі мені не судилось.

Варто відмітити, що гуляючи по вулицям Стамбула складається враження, що це доволі спортивне місто і люди люблять свої команди. Носять їх атрибутику не тільки в повсякденному житті, а навіть на роботі. Благо придбати стафф окрім офіційних магазинів, котрі я зустрічав навіть в аеропорту, можна і на всесвітньо відомому Гранд базарі.

Трохи зупинюсь на тому як купувати квитки на спортивні і не тільки події в Туреччині. Деякі клуби віддають реалізацію квитків на відкуп самому великому в Туреччині спеціалізованому сайту biletix.com. Сайт доступний на англійській мові і доволі зручний у користуванні. Необхідно обрати категорію, є можливість пошуку по заданому діапазону дат. Але є і певна незручність. Квиточок необхідно забирати в офісі білетікса, а їх не так багато в місті. Можливість забрати квиток безпосередньо перед початком гри на стадіоні відсутня. Наприклад, баскетбольний Фенербахче 100% квитків реалізує саме за допомогою білетикса, а футбольний можна придбати в касі стадіону, але це також окрема процедура, про яку трохи пізніше.

Мій готель знаходився в європейській частині міста, а стадіон Фенербахче Шюкрю Сараджоглу в азійській частині. Тому за день до матчу я переплив на пароме через Босфор і здійснив невелику пішу прогулянку до стадіону щоб придбати квиток. Скажу ще декілька слів про самий стадіон. Він є одним з найстаріших в Туреччині. Відкритий був ще в 1908 році, але після того як його реконструювали в 2006, а ще через три роки докинули сучасний дах, що прибирається за потреби, він наразі зовсім не нагадує себе сторічної давності, а виглядає як сучасна арена з купою офісних приміщень і торгівельних точок. В пошуках місця де можна придбати квитки я заскочив у фан-шоп. Доволі великий по площі магазин, з непоганим вибором атрибутики. Одних розеток я нарахував біля сорока різновидів різних кольорів і в’язок – красота! В фан-шопі мені підказали де знаходиться каса, куди я і покрокував. В черзі переді мною виявилось 15 людей. Поряд з чоловіками стояли жінки бальзаківського віку. Показово.

Для того щоб придбати квиток необхідно мати клубну членську карту, при чому іменну. Так як такої в мене не було, мені запропонували зробити її на місці. Сканернули паспорт, ввели мої дані, і ось я вже один з мільйону офіційних пошановувачів Фенербахче про що свідчить моя клубна карта з п’ятирічним терміном дії. Задоволення отримати карту мені коштувало біля 6 євро. Після того як карта була зроблена я міг претендувати на квиток. Самий бюджетний варіант за воротами обійшовся в 15 евро. Інформацію про те, що я маю право проходу на стадіон було записано на карту, а мені в руки вручений листок А4 з надрукованими даними по місцю, сектору і т.п. щоб я не забув та не загубився. Після того як квиток був на руках можна було видихнути з полегшенням і очікувати матч-дей.

В день матчу я вирішив відвідати єдиний по моїм даним ресторан-броварню в Стамбулі – Вosphorus brewing company. Цей ресторан в свій час відкрили англійці, і там варять доволі пристойне пиво. Їх стаут був хоч і не бюджетним, але смачним і надав заряд позитивної енергії. Будете в Стамбулі – загляньте в цей заклад. Після пивних посиденьок настав час рушати на стадіон. Тому, віднайшовши автобусну зупинку і дочекавшись свого транспорту, рушаю на азійську частину міста. Турки, з якими я їхав в автобусі, не володіли англійською, тому прийшлось використати всім відомий метод тикання пальцем в мапу та пояснювати куди і навіщо я їду. Двоє хлопців мене зрозуміли і запропонували слідувати за ними. Після того як ми вийшли на потрібній зупинці нам ще хвилин 10 треба було пройти пішки, що ми і зробили опинившись перед вже знайомим стадіоном. До початку матчу лишалось біля двох годин, а людей під стадіоном була маса, черга в касу стояла величезна. Весь стадіон був оточений поліцією і металевими щитами, котрі формували тимчасові коридори для проходу на деякі сектори. Нікого не хвилювало, що подекуди ці самі щити загорожували половину проїзжої частини, що значно ускладнювало рух автотранспорту в цій частині району. Обійшовши навколо стадіону, вирішив заходити всередину.

Без проблем пройшов перший кордон стюардів, після чого пікнув своєю карткою і подолав турнікетну вертушку, де на мене очікував ще один стюард. Він намагався мене обшукати, але після того як він щось почав белькотіти на локальній мові, а отримав у відповідь «ай донт андестенд» він опустив свої щупальці і пропустив мене в середину не проводячи догляд. Коли я потрапив на трибуну, то на ній вже знаходилось декілька тисяч вболівальників, а команди проводили розминку на полі. Зсередини двоярусний стадіон виглядав доволі великим, але затишним. На заворотній трибуні активна частина фанатів розташувалась на другому ярусі, на нижньому публіка підтримувала команду менш палко. Внизу верхнього ярусу встановлена вишка на котрій стоїть/висить 6-7 чоловік. Нижче вишки розташований барабанщик з інструментом. Гостьовий сектор також на цій трибуні – в кутку. Він був огороджений сіткою від поля і забором від території фанатів Фенербахче.

Під час розминки фанати Фенербахче визивали до себе по черзі гравців своєї команди вигукуючи ім’я, гравці без проблем відривались від розминки на оклик з трибуни, підбігали до неї та аплодували. Трибуна плескала у відповідь. Непогана, як на мене, розминка перед грою для ультрас і заряд бадьорості для футболістів.

А тим часом наближався початок матчу. Трибуни стадіону заповнились приблизно на половину. Верхній ярус був щільно усіяний вболівальниками, більш дорогі нижні яруси лишились напівпорожніми. Фанатська трибуна, на якій знаходилась активна частина вболівальників, не була заповнена під вінця, але думаю тисяч 7-8 на ній було. В гостьовому куті ближче до початку гри намалювалось біля трьох сотень суппортерів гостей. Забігаючи наперед скажу, що їх всю гру не було чутно. Тому я навіть не знаю намагались вони заряжати чи ні.

На вихід команд звучав гімн, який співав увесь стадіон. В певних моментах звук вимикався і було чутно лише живий спів трибун. Це звучало доволі непогано. Скажу ще декілька слів про команду Істамбул ББ. До цієї гри колектив підійшов з доволі непоганою беспрограшною серією з високим як для новичка суперліги 4-м місцем в турнірці. До того ж в них була найліпша оборона в лізі. А враховуючи те, що Фенербахче не балував своїх прихильників гольовими феєріями, то гра мала б вийти цікава.

В старті у Фенера вишли два доволі відомих гравця, що в свій час грали в англійській прем’єр лізі – Дірк Кайт і Рауль Мейрелиш – місцеві улюбленці. Коли диктор оголошував склад команди господарів, то називав лише ім’я, а весь стадіон озвучував прізвище. Зі стартовим свистком почалась гра, а також зросла активність на трибуні. Перший тайм я знаходився на нижньому ярусі, а в другому перейшов в ядро активних фанатів на другому ярусі.

Як я вже писав, на вишці висіло багато людей. Був основний капо, а також декілька людей, що йому допомагали, бо трибуна доволі велика. Мені одразу запало в око, що турки дуже активно використовують жестикуляцію руками. Споукмен міг як завести, так і зупинити трибуну. Як мені здалось, майже всі люди, котрі були на вишці виконували свою частину роботи по керуванню трибуною, а не просто їбланили, як це можна часто побачити на українських трибунах. Хтось давав підказки капо, хтось жестами деригував лівим і правим флангами, а хтось підказував барабанщику, котрий стояв нижче. Трохи вище центру трибуни стояли ще двоє заводящих, які підхоплювали заряд знизу і розповсюджували його вгору. Тим самим трибуна виглядали більш монолітно. Одному з верхніх чолов’яг було біля 50-ти років, і він без проблем був активним протягом всього матчу.

Придивившись до публіки, я побачив, що на трибуні майже немає жінок. Але вік фанатів був різним. Незважаючи на це ніхто нікого не напрягав, не змушував проявляти активність, кричати гучніше або таке інше. Люди, котрі хотіли – шизіли і тягнулись до активного ядра, ті що підключались періодично – стояли трохи поодаль. Тільки одного разу я помітив, як капо кричав на когось персонально, навіть кинув в нього свою шапку, яку потім швидко повернули.

Також відмічаю, що візуальних елементів суппорту у турків не було. Все віддавалось на відкуп голосу і свисту особливо порадувала в кінцівці гри ціла мелодія яку висвистали господарі. Таким чином підтвердивши своє прізвисько – канарейки.

В цілому вся підтримка виглядала доволі динамічно та дзвінко. Трибуна практично не затухала протягом всієї гри. У випадку коли заводящі декілька секунд мовчали, то могли заводити люди з натовпу. Після чого капо або підхоплював заряд, або зупиняв усіх і починав шизу на свій лад.

На полі заруби не вийшло. Фенербахче забив два сухих м’яча в ворота своїх суперників і заслужено переміг. Що здивувало, так це те, що по закінченню матчу лише половина гравців підійшла до трибуни подякувати за підтримку. Інші ж пішли одразу в підтрибунне приміщення. Я ж в свою чергу потягнувся на вихід, після чого досить швидко покинув територію стадіону, прогулявся пішки до паромної переправи і поїхав в європейський Стамбул, лишившись задоволеним побаченим.