Легія (Варшава) - Лех (Познань) 1:2 (09.05.2015)
06 листопада 2015
Легія (Варшава) - Лех (Познань)
15:30. 9 травня 2015 року
Warszawa. Stadion Wojska Polskiego. 31103 глядачі
Чемпіонат Польщі. Екстракласа.

Продовжую знайомити читачів з європейськими футбольними справами. Сьогодні на черзі матч топових польських колективів, який мені вдалось зачепити під час свого перебування у відпустці. Але почну здалеку. Як тільки я повернувся із Стамбулу, в січні, я одразу ж почав планувати наступний тріп. Зважаючи на те, що моїм пріоритетом у подорожах є відвідини нових для мене міст і країн я зупинив свій вибір на Польщі. Декілька разів доводилось бувати в цій країні проїздом, але як слід її вивчити не було можливості.

Після того, як вималювався маршрут настали довгі місяці очікування. Вже за декілька тижнів до дати поїздки я приступив до більш ретельного вивчення різних футбольних турнірів. Тут же намалювався супер матч. Фінал кубку Польщі Легія – Лех на центральному красені-стадіоні в Варшаві 2 травня! Пошуки шляхів потрапляння на матч за допомогою купівлі квитка провалились – все було розкуплено. Після консультацій та пошуків можливостей зробити акредитацію написав на польський сайт, який надає перепустки на всі події, що проводяться на головній арені країни. Отримав відмову. Тут же намалювався матч між цими ж командами в рамках чемпіоната Польщі 9 травня на домашньому стадіоні Легіі, це був шанс!

Моя подорож по Польщі почалась першого травня відвідинами Любліна, а вже на наступний день я розгулював по Варшаві. Підібравшись до центра міста в другій половині дня мені почали зустрічатись люди, що виглядали як фанати. Білі одежі з елементами червоного та зеленого, купа поліцейських, більше схожих на нінзя черепашок, а також повністю обшиті металом їхні транспортні засоби. Матч, як і годиться бірхопперу було вирішено переглядати в локальній броварні. Обравши зручне місце з гарним видом на ТБ екран під дегустацію місцевих сортів пива почав перегляд фінального кубкового матчу. Треба сказати, що в ресторан набилась купа людей, деякі з відвідувачів були на кольорах Легії, саме ці люди організовували звукове та емоціональне супроводження перегляду гри. Незважаючи на рівну гру на полі легіоністи перемогли, тим самим додавши у свою чималу колекцію ще один трофей. По закінченню матчу ніяких масових гулянь в місті не було зафіксовано. Мабуть, то звична справа – клепати перемоги в національному кубку.

Рівно за тиждень після нетривалої подорожі по північній Польщі та Швеції я знову повернувся до Варшави. На цей раз Легія та Лех від мене не втекли. До стадіону добирався із аеропорту. І як тільки я зійшов з трапу літака помітив чувака без багажа, на його руці була пов’язана роза Легії. Було таке відчуття що він прилетів спеціально на гру своєї команди зі Стокгольму.

До стадіону добирався спершу на автобусі, потім на метро і пару кілометрів йшов пішки. Проблем з орієнтацією в тунелях метро в мене не виникло, так як в кожному вагоні потягу їхали люди з атрибутикою. Вони і вивели мене на потрібну сторону вулиці. По мірі наближення до стадіону потік людей в білому збільшувався, атрибутика ставала все більш різнобарвною, заряди більш гучними та частими. В той час коли я підійшов до арени біля неї крутилась купа народу незважаючи на те, що до стартового свистка лишалось лише 30 хвилин. Біля кас стояло декілька сотень людей в чергами за квитками. На жаль, традиція купувати квитки в останній момент є і у поляків. Під час очікування довелось поспілкуватись з одним п’янючим пшеком, котрий пояснив мені хто з двох команд, що сьогодні грають, курви. На щастя, каса в яку я стояв обслуговувалась англомовним хлопцем. Тому коли підійшла моя черга купівлі квитка проблеми з комунікаціями були мінімальні. Паспорт, гроші та посмішка з мого боку – квиток з боку касира, і я мчусь до турнікету свого сектору. Але коли я підійшов до електронного зчитувача код з мого квитка не хотів зчитуватись. Стюарт пояснив, що необхідно трохи почекати поки система зрозуміє, що мене необхідно пропустити. Так як квиток недавно придбаний. Тим часом, гра вже розпочалась. Перші десять хвилин пройшли в мовчанні в знак вшанування загиблого від рук поліції кібіца одного з клубів нижчої польської ліги. Про цей випадок було багато написано в інтернеті.

На шляху до свого сектора прийшлось подолати два кордони стюардів. На першому етапі обшук був поверхневим. Знову допомогло моє незнання польської мови. Як тільки сек’юріті зрозуміли що я іноземець вони втратили цікавість до моєї персони. На другому кордоні мене зовсім обділили увагою, лише відчинили двері, впустивши на трибуну.

Тут же перед моїми очима в повній красі відкрилась трибуна господарів. Біла, гучна, багаточисленна. Так як матч вже розпочався, я не став ломитись через півсектора і зайняв місце безпосередньо біля проходу з можливісттю гарно бачити трибуну Легії. Перше враження від трибуни було хороше. Потужний звук, практично вся трибуна одягнута в біле, висока щильність заповнення секторів, гарний розвіс як на нижньому так і на верхньому ярусі. Кинув погляд на гостей, котрі розташовувались на протилежному боці трибуни. Бачу щільно забитий сектор на другому ярусі хлопців в синьому одягу, декілька великих прапорів, а також невелику групку супортерів, що розташувались на нижньому ярусі. Можливо, аби я знаходився ближче до їх трибуни я б зміг оцінити репертуар тем, що вони виконували, а також відчути енергетику ультрас Леха, але, на жаль, їхні потуги повністю глушила підтримка кібіців Легії. Центральні трибуни практично повністтю були заповнені вболівальниками Легії. При чому, як і на секторах за воротами, більшість людей були одягнені в біле, таким чином весь стадіон виглядав «по формі».

Хід гри не сприяв драйву на трибуні Легії. Вони пропустили м’яч, після чого одразу другий. Не дивлячись на це, звукова підтримка господарів була на рівні. Хоча, якщо придивитись пильно до окремо взятих людей, було помітно, що вони халтурять. Важливо відмітити, що я доволі детально вивчив трибуну. На ній вдалось виявити людей різних статей та віку. Іноді чоловіки стояли з руками в кишенях в той час як дівчата шизіли. Була помічена дама з грудною дитиною. Її не лякала атмосфера на трибуні та дикий гул. Групи підлітків і зовсім юних прихильників Легії також проглядались в загальній фанатській масі. Одним словом, велика біло-зелена трибуна змогла вмістити в себе практично всіх бажаючих. А якщо врахувати той факт, що для того щоб придбати квиток на трибуну за воротами необхідно мати карту кібіца стає зрозумілим, що ніякої внутрішньої заборони на відвідини фанатських секторів, до прикладу, для дівчат і дітей не існує. І це ніяким чином не робить трибуну слабкою або нецікавою.

В перерві половина стадіонної публіки вешталась по сортирам і штовхалась в чергах за розігрітими булками та сосисками. Як і годиться, частина глядачів припізнилась на другу половину гри, в якій Легія відквитала один гол, але це ніяк не відобразилось на підтримці трибун, якщо не рахувати короткочасного емоційного сплеску в перші десять секунд після того як м’яч перетнув лінію воріт Леха. З одного боку, якісний і високий рівень підтримки протягом всього матчу - це добре, але з іншого, не маючи емоційних сплесків і падінь, весь суппорт здається роботизованим.

Після закінчення гри обидві команди дякують своїм фанам за гру, а глядачі починають тягнутись до виходу. В свою чергу поспішаю на рейсовий автобус, вписавшись в який, опиняюсь повністю оточений легіоністами. Ті співають пісні, заряжають. За нашим автобусом, як і за будь-яким іншим їхав автомобіль поліції. Ніколи раніше не бачив, щоб поліція супроводжувала звичайні міські автобуси.

В цілому я лишився задоволеним переглядом гри в новому для мене місті і країні. Цей матч став хорошим продовженням мого граундхоппінг року, зустрінемось на стадіонах.

Кібіци Легії.


Кібіци Леха.