Металург (Донецьк) - Металіст (Харків) 3:0 (10.11.2013)
17 липня 2015
Металург (Донецьк) - Металіст (Харків) 1:2
16:00. 10 листопада 2013
м. Донецьк. "Металург". 1600 глядачів
Чемпіонат України. Прем’єр-ліга.

Цей матч обрав тому, що власне вибору іншого практично не було. У Одесі очікувалась зустріч Чорноморця та Севастополя, але я відклав ще не бачений мною реконструйований стадіон до тих часів, коли гру одеситів можна буде сумістити із матчем Реал Фарми в Овідіополі. Також була гра у Бердянську, але звідти я ризикував не встигнути повернутись до Києва у потрібний мені час. На стадіоні «Металург» я вже бував двічі в якості виїздюка, і тепер прийшов час пробити його як футбольний мандрівник.

До колишньої Юзівки прибуваю о четвертій ранку. Надворі достатньо холодно, тож, прогулявшись нічним центром, я засідаю до світанку в кав’ярні. Приходжу на РСК «Олімпійський» задля світлин та потрапляю якраз на день відкритих дверей. Люб’язна жіночка пропускає мене на стадіон. Цікаво опинитись сам на сам із стадіоном, з яким пов’язано чимало спогадів про виїзди до кротів…

Донецьк – дивне місто. Українську мову тут почуєш хіба що у МакДональдсі, та й то через раз. Але є щось інше у людях. Вони в Донецьку чомусь дуже непривітні до мене. Наче відчувають, що я з Києва, а Київ – це ж Ющенко, наколоті апельсини і взагалі козли столичні. Звісно ті часи вже давно минули (і прийшли ще гірші, ага), але мабуть лише в Донецьку я відчуваю це псевдо-розділення України на Захід і Схід, яке нашому задуреному народові дуже міцно вбили в голову. А може просто собі непривітні люди та й все по тому. А от що тут справді заслуговує схвалення – це парки. Є де погуляти та трохи відволіктись від сірої буденності.

Нарешті до матчу лишається кілька годин, тож я рушаю до «Металурга». Доїхати до стадіону можна трамваєм, але я по хардкору йду пішки покривленим асфальтом углиб пошарпаного райончику.

Гра.
Звісно ж, очікувалась перемога гостей. Я навіть хотів зачепити високий коефіцієнт на перемогу Металіста після першого пропущеного голу. Але команди розіграли інший сценарій. Після фінального свистка господарі не особливо раділи перемозі над лідером, а гості не дуже засмутились втраті свого лідерства. Харків’яни заряджали про «тупий злив на контору», погоджуюсь із ними.

Фанати.
Гостей приїхали 139 чоловік, незважаючи на начебто заборону виїзду після полтавського терору «за Ярого!». Протягом всієї гри гостьовий сектор тримав на об’єктиві відеокамери якийсь співробітник «Металіста», тому не дивно, що жовто-сині поводились спокійно.
На секторі донеччан я налічив 32 фанатів. На початку гри вони мовчали під банером «Вам плевать, нам тоже». В другому таймі всі вони побігли за когось вписуватись на центральну трибуни. Зі свого місця я ніяк не міг розгледіти, що там робиться. Лише наступного дня дізнався, що хлопця затримали за вивішування червоно-чорного стягу та приписали йому штраф. Дикий Донецьк… При цьому в кінці другого тайму якийсь дурник вивісив сербський прапор біля лави запасних Металіста з надією отримати поцілунок від Марко Девіча, і ніхто на це уваги не звернув (навіть футболіст). Після конфлікту донеччани на якийсь час залишили стадіон, але потім повернулись, щоб поздоровити гравців із перемогою. Гравці Металіста також підходили до гостьового сектору, хтось кинув свою футболку фанатам, але отримав її назад. В Харкові є послідовники Хачеріді…

Після гри швиденько забираюсь геть аби встигнути на потяг. Трамвай-маршрутка-вокзал-Київ.

ПС. Звіт писав одразу після матчу. Звісно тоді й не здогадувався, що чекає на Україну в найближчому майбутньому.


Фанати Металурга


Фанати Металіста