Неділя у мене почалася як у фільмі "День бабака", все по накатаній. Ранній підйом о 5 ранку, все той же зелений бус, що їде в польську Зелену Гуру, та сама київська траса і усі ті ж види за вікном. Ось тільки сьогодні я вийшов на одну зупинку пізніше в місті Первомайськ. Там під час годинної пересадки я прогулявся до стадіону ім. Куценка...
Щойно відвалився «Тур де Кривий Ріг», я рішуче взявся за вивчення рідної області. Благо, цього разу час і дати матчів дали заздалегідь, і топами для мене стали суботній матч в Арбузинці та недільний у Врадіївці. Оскільки мене хлібом не годуй - дай полиндати та дослідити рідну область, вирішено було пробивати обидва матчі.
Другий день ми провели у місті атомників - Южноукраїнську. Де у першості першої ліги містяни приймали команду Казанки. За повною перевагою господарів, матч закінчився сухою перемогою 3:0... Повний звіт читайте у новому журналі Копанкомандри.
До вашої уваги представляємо фото-звіт з Дня Нижчих Ліг 2020, який пройшов в мальовничій місцевості Побужжя. Перший день ми провели у селф Прибужжя, де місцева команда майже без шансів програла Ольгополю...
Інформацію про матчі чемпіонату полтавської області знайти не просто, адже федерація їх не анонсує, проте можна, якщо сильно захотіти. Стадіон у Решетилівці знаходиться в центрі міста і водночас на дуже мальовничому півострові біля річки Говтва. Він зберігся дуже непогано.
Оновлені шкільні стадіони все частіше стають місцем проведення змагань. З одного боку це добре, адже я в дитинстві бігав в кращому випадку по полю засіяному споришем, а про штучні газони я навіть не чув. З іншого - у Києві стоять порожніми, або й занепадають багато старих автентичних арен, до яких нікому немає діла.
Продовженням футбольного дня став один із мальовничих стадіонів міста Запоріжжя – Мотор. Дерев’яні трибуни, старі освітлювальні щогли та дух старої школи заводського стадіону надовго вкарбуються кожному, хто відвідає матч на цій арені. До речі, район в якому розташований стадіон, під стать спортивній споруді має багато ексклюзивних малоповерхових будівель – краса!
На цьому тижні мені випав всього один вихідний. Доволі швидко було вирішено провести його з користю. Вибираючи з двох локацій в першості Миколаївської області, вибрав я найбільш зручну в логістиці. Транзитне село Ольгопіль розташоване на Кіровоградській трасі, що дозволяло мені легко вибратися з нього після закінчення матчу.
Аматорські змагання, які проводяться у містах районного значення – мої найулюбленіші. В таких населених пунктах ще живе справжній дух футболу, бо пластик і штучність ще не добралася до місцевих змагань, а глядачі і гравці віддаються на стадіоні на повну незважаючи на погоду, рахунок на табло, та не ідеальність газону.
Стадіон “Трубник”, а нині “Металург”, має довгу, і маю надію, щасливу історію, проте нинішній матч проводився не в чаші основного стадіону, який має уже давно не ідеальний газон, а на галявині поряд з ним – так званому полі №1. Шкода, адже залізо-бетонні конструкції старої арени збереглися пречудово, хоча на них вже і немає натяку на дерев’яні лави, на котрих колись сиділи глядачі, спостерігаючи за матчами улюблених команд.
Коли в календарі замайоріла інформація, що матч гратиметься на ВДНГ, то я одразу почав дізнаватися на якому саме стадіоні, бо раніше матчів тут не проводили. Виявилось, що мова іде про стадіон КНУ. Доволі симпатичний університетський стадіон зі штучним покриттям та великою трибуною.
Стадіон “Локомотив”, найстаріша футбольна арена міста Києва, розташовується, як і годиться, поблизу залізничного вокзалу. Однойменна команда є постійним учасником чемпіонату міста, за неї грають молоді вихованці місцевого клубу. Команда суперників мені мало відома, і не дивно, адже в інтернеті про неї написано нуль цілих фіг десятих.
В цей день у Білгородці був день села. Свято відбувалося на базарній площі, куди ми також заглянули попоїсти шашлику та попити пива. Стадіон знаходиться недалеко від дороги, тому потрапити на нього можна без проблем. До того ж є гарний орієнтир – водонапірна вежа, яку гарно видно і з дороги зі стадіону.
Новий стадіон у Святопетрівському став популярним місцем проведення матчів, адже штучний газон здатний нон-стопом обслуговувати ігри різних рівнів. Арена знаходиться між школою та приватним сектором і має невелику трибуну з пластиковими сидіннями, а також вишку з якої можна вести трансляцію матчів.
Приїхавши погостювати до рідні, я спочатку вирішив їхати на футбол до одного з сусідніх сіл. Але через відсутність впевненості в своєму поверненні після матчу (а точніше, після матчу просто неможливо звідти вибратись), я зупинився на місцевому матчі. У черговому турі Ліги Придніпров’я (Колишній чемпіонат Нововоронцовського району) зустрічались дудчанський «Сокіл» та нововоскресенський «Колос».
Стадіон у Гореничах приємно здивував. Натуральний газон, гарні вхідні ворота, затишна крита трибуна, на частині якої є столик і лави по обидва боки, щоб відвідувачам було зручно робити пікнік. Щоправда ця маленька частина трибуни була зачинена на замок – мабуть для обраних.
Ввечері добряче надегустувавшись локального бссарабського пива, ми напрочуд бадьорого прокинулись, у чому нам допомогла класика закордонного року, яка з колонок нашого телевізора задала тон новому дню. Далі був піт-стоп на пару келихів кави та планування подальшої поїздки так би мовити "на колінках".
Під час відпочинку в Яремче побачив афішу футболу: ФК Микуличин – «Прометей» (Матеївці) та звісно не міг пропустити гру команд першої ліги Івано-Франківської області (6-ий всеукраїнський дивізіон)… Враження – суперпозитивні і кращі від більшості ігор нашої вітчизняної АПЛ (АгроПрем’єрЛіги). Почалось із вітання команд, наскільки я розумію, звичайного для цих змагань…
Три тижні без копанкомандрів - надскладний період в моєму житті, в який я сам себе й загнав. Роботи стало багато, ще й у трьох різних напрямках одночасно. В той же час мій клуб «Динамо» грає домашки з якимись незрозумілими командами - цяцянками контрабандистів та агрофеодалів, до того ж щиро вболівати за команду під керівництвом «циганки-торговки розсадою» бажання немає. Отож такий пробіл у копаних забавах можна було порівняти хіба із зимовою «сплячкою».
Київський олімпійський коледж цього сезону несподівано заявив команду в аматорський чемпіонат, щоправда дві стартові гри програв. Але найцінніше те, що вони грають матчі на своєму рідному стадіоні, що розташований поряд із коледжем. Так і має бути – кожному клубу свій стадіон! Арена не нова, проте має натуральний газон.
Як для села, Білозір’я має дуже хороший стадіон та і взагалі умови, щоб діти займалися футболом. Команда навіть мелькала у професійному футболі, була частиною «Дніпра» з Черкас, змінювала назви, а часом і зовсім зникала. Тому те, що наразі «Зоря» існує і грає в футбол можна вважати за добре.
Кременчук і футбол – досить дивне поєднання. Кремінь – команда з історією, в свій час грала у вищій лізі України і є досить стабільним професійним колективом, який останніми роками балансує між першою і другою лігами. З одного боку і зірок з неба не хапає, проте і про розформування команди або про проблеми з бюджетом не чути.
Цього року чемпіонатом району керує міська федерація футболу Борисполя і робить це гірше за своїх попередників. Анонси матчів з’являються в останній момент, інформації про події обмаль. Тому мені довелося майже вимагати інфо про ігри. На жаль, часто футбол в країні існує для чиновників, а не для глядачів.
Стадіон «Діназ», що у селі Демидів, розташованому на північ від Києва, вже давно вписаний в друголігову мапу спортивних споруд. Місцева команда грає там свої домашні матчі. Раніше мені не доводилося там бувати – все відкладав до кращих часів, і от вони настали.
Більше чотирьох тисяч глядачів прийшли у Хмельницькому на стадіон для того, щоб подивитися матч своєї команди у першій лізі. Нагадаю, що минулого сезону подоляни грали в другій лізі. Свій квиток я купив заздалегідь, а от любителі приходити під матч стояли в черзі до трьох кас довго і нудно. І не тому, що каси повільно обслуговували...