Коли в календарі замайоріла інформація, що матч гратиметься на ВДНГ, то я одразу почав дізнаватися на якому саме стадіоні, бо раніше матчів тут не проводили. Виявилось, що мова іде про стадіон КНУ. Доволі симпатичний університетський стадіон зі штучним покриттям та великою трибуною.
Стадіон “Локомотив”, найстаріша футбольна арена міста Києва, розташовується, як і годиться, поблизу залізничного вокзалу. Однойменна команда є постійним учасником чемпіонату міста, за неї грають молоді вихованці місцевого клубу. Команда суперників мені мало відома, і не дивно, адже в інтернеті про неї написано нуль цілих фіг десятих.
В цей день у Білгородці був день села. Свято відбувалося на базарній площі, куди ми також заглянули попоїсти шашлику та попити пива. Стадіон знаходиться недалеко від дороги, тому потрапити на нього можна без проблем. До того ж є гарний орієнтир – водонапірна вежа, яку гарно видно і з дороги зі стадіону.
Новий стадіон у Святопетрівському став популярним місцем проведення матчів, адже штучний газон здатний нон-стопом обслуговувати ігри різних рівнів. Арена знаходиться між школою та приватним сектором і має невелику трибуну з пластиковими сидіннями, а також вишку з якої можна вести трансляцію матчів.
Приїхавши погостювати до рідні, я спочатку вирішив їхати на футбол до одного з сусідніх сіл. Але через відсутність впевненості в своєму поверненні після матчу (а точніше, після матчу просто неможливо звідти вибратись), я зупинився на місцевому матчі. У черговому турі Ліги Придніпров’я (Колишній чемпіонат Нововоронцовського району) зустрічались дудчанський «Сокіл» та нововоскресенський «Колос».
Стадіон у Гореничах приємно здивував. Натуральний газон, гарні вхідні ворота, затишна крита трибуна, на частині якої є столик і лави по обидва боки, щоб відвідувачам було зручно робити пікнік. Щоправда ця маленька частина трибуни була зачинена на замок – мабуть для обраних.
Ввечері добряче надегустувавшись локального бссарабського пива, ми напрочуд бадьорого прокинулись, у чому нам допомогла класика закордонного року, яка з колонок нашого телевізора задала тон новому дню. Далі був піт-стоп на пару келихів кави та планування подальшої поїздки так би мовити "на колінках".
Під час відпочинку в Яремче побачив афішу футболу: ФК Микуличин – «Прометей» (Матеївці) та звісно не міг пропустити гру команд першої ліги Івано-Франківської області (6-ий всеукраїнський дивізіон)… Враження – суперпозитивні і кращі від більшості ігор нашої вітчизняної АПЛ (АгроПрем’єрЛіги). Почалось із вітання команд, наскільки я розумію, звичайного для цих змагань…
Три тижні без копанкомандрів - надскладний період в моєму житті, в який я сам себе й загнав. Роботи стало багато, ще й у трьох різних напрямках одночасно. В той же час мій клуб «Динамо» грає домашки з якимись незрозумілими командами - цяцянками контрабандистів та агрофеодалів, до того ж щиро вболівати за команду під керівництвом «циганки-торговки розсадою» бажання немає. Отож такий пробіл у копаних забавах можна було порівняти хіба із зимовою «сплячкою».
Київський олімпійський коледж цього сезону несподівано заявив команду в аматорський чемпіонат, щоправда дві стартові гри програв. Але найцінніше те, що вони грають матчі на своєму рідному стадіоні, що розташований поряд із коледжем. Так і має бути – кожному клубу свій стадіон! Арена не нова, проте має натуральний газон.
Як для села, Білозір’я має дуже хороший стадіон та і взагалі умови, щоб діти займалися футболом. Команда навіть мелькала у професійному футболі, була частиною «Дніпра» з Черкас, змінювала назви, а часом і зовсім зникала. Тому те, що наразі «Зоря» існує і грає в футбол можна вважати за добре.
Кременчук і футбол – досить дивне поєднання. Кремінь – команда з історією, в свій час грала у вищій лізі України і є досить стабільним професійним колективом, який останніми роками балансує між першою і другою лігами. З одного боку і зірок з неба не хапає, проте і про розформування команди або про проблеми з бюджетом не чути.
Цього року чемпіонатом району керує міська федерація футболу Борисполя і робить це гірше за своїх попередників. Анонси матчів з’являються в останній момент, інформації про події обмаль. Тому мені довелося майже вимагати інфо про ігри. На жаль, часто футбол в країні існує для чиновників, а не для глядачів.
Стадіон «Діназ», що у селі Демидів, розташованому на північ від Києва, вже давно вписаний в друголігову мапу спортивних споруд. Місцева команда грає там свої домашні матчі. Раніше мені не доводилося там бувати – все відкладав до кращих часів, і от вони настали.
Більше чотирьох тисяч глядачів прийшли у Хмельницькому на стадіон для того, щоб подивитися матч своєї команди у першій лізі. Нагадаю, що минулого сезону подоляни грали в другій лізі. Свій квиток я купив заздалегідь, а от любителі приходити під матч стояли в черзі до трьох кас довго і нудно. І не тому, що каси повільно обслуговували...
Стадіон у селищі Чорний Острів розташований біля річки Буг, що робить його відвідини мальовничими. Адже над водоймою постійно кружляють птахи у пошуках їжі, вітерець несе легкий бриз у бік поля – ляпота. По іншу сторону стадіону – пагорб, який слугує природньою трибуною для нечисленних глядачів, які спостерігали цього ранку за матчем у тіні дерев.
Перепочивши у Проскурові та лишивши речі в готелі, вирушаю собакою у Волочиськ. Людей мало, сидіння м’які – те що треба! У Волочиську крім матчу нічого цікавого, тож одразу прямую на стадіону, де й зустрічаю Остапа, який приїхав до міста круасанів з іншого боку, з Тернополя.
Після того, як дві ліги у Запорізькій області об’єднали, у матчах команд можна спостерігати космічні рахунки. Місяцем раніше я вже був на матчі в Бердянську, де був зафіксований рахунок 21:0. Цього разу рекорд був побитий. До речі, гравці гостей в кінці матчу спеціально набивали 22 голи, щоб оновити рекорд ліги. Отже інтрига в чемпіонаті таки є!
У Миколаївській області є районні центри, в яких або не грають у футбол, або грають 'на тиху', що ніхто про це не знає. Ось і місто Новий Буг входить в число тих, де роками не було великого футболу. У минулому році тут розігрувався чемпіонат 8 на 8 (чи то футбол, чи то міні-футбол). Я таке не котирую, отже продовжив вичікувати.
Приїхавши в Новий Буг і пройшовши вздовж зеленого і затишного парку, ви потрапите до центральної брами головної арени міста. Стадіон «Колос» має дві великі трибуни, одна з яких розділена адмінбудівлею. У свої кращі роки «Колос» міг вмістити 3 700 вболівальників. У наш час одну з трибун захопила природа, лавок на ній не залишилося, і вона уся поросла травою.
Починаючи з цього року в чемпіонаті Броварського району відбулось об’єднання першої та вищої ліг в одну. В новому чемпіонаті бере участь 17 команд. Будемо сподіватись, що об’єднання це буде вдалим. Промайнув повз людей, які стояли біля входу та вигукували щось незрозуміле. Розмістився в кутку стадіона біля дерева з птахами, які співали собі мелодії. Перший тайм закінчився з рахунком 2:2.
Спочатку я планував двійник, коли я повинен був приїхати у Вознесенськ упритул до початку матчу та побачити двобій Семенівки та Варварівки. Але прийшовши на Центральний стадіон, я застав тренування дитячої команди на газоні, де немає розмітки і хоч якихось ознак майбутнього футбольного матчу.
Як годиться, за традицією, зібрались копанкомандрівники в одне місто, а опинилися в іншому... Як це було? Зустрівшись на гарненькому автовокзалі на півночі міста Миколаєва, ми рушили в Бобринець на матч чемпіонату Кропивниччини. Дорога, яку я колись давно проходив автоспином та згадував як одну з найгірших, виявилась нарешті відремонтованою.
Стадіон «Єдність» не часто приймає футбольні матчі, адже його не ідеальний натуральний газон щороку втрачає в якості. А однойменна команда перебралася на штучну шкільну галявину. Традиційно прийшлось попотіти, щоб відшукати інформацію про матч, але то вже звична тема для чемпіонату міста.
За 15 кілометрів від Нової Каховки розташоване село Чорнянка, де недалеко від озера розташований гарний стадіон «Колос». Чорнянский стадіон - яскравий приклад того, як можуть виглядати сільські стадіони, якщо на них буде не наплювати місцевій владі.