Учбово-тренувальну базу ФК «Гірник» зведено на місці старого стадіону шахти «Батьківщина». Про існування останнього нагадує лише вхідна брама з колонами. При цьому вхід на базу знаходиться з протилежного боку. Це створюю незручності, адже доводиться робити гак навколо території споруди, замість того щоб просто зайти з боку вулиці Світлогірської.

Їдучи на цей матч, я розраховував побачити в дії буковинських фанатів, які непогано себе показали в минулому сезоні. Можливо б і краматорці порадували своїм візитом… Але, на жаль, не сталось ні того ні іншого. Чернівчани бойкотували гру, висловлюючи протест проти дій «правоохоронців» і клубу.

На початку року я не мав у своєму активі жодного стадіону Черкащини. А після цього матчу їх стало аж три. Сусідня область, все таки. Напередодні я знайшов кілька світлин, як мені здавалось, канівського стадіону, тому очікував побачити стареньку, але криту трибуну цікавої конструкції. Але то було якесь інше місто і місце.

Коли ти у відпустці, це зовсім не означає, що ти відпочиваєш і від футболу. Прибувши до Чорногорії, я вже знав, що хочу пробити матч другої ліги у Подгориці, але футбольний союз спочатку наплутав зі стадіоном, а вже у переддень гри виявилося, що арена «Младості» знаходиться на пристойній відстані від міста, а часу і можливості змінювати маршрут не було.

Наче вже і третій десяток недалеко, а душа хоче все нових і нових відчуттів. Ідея почати більш-менш активно граундхоппити зародилася практично одразу після того, як стало зрозуміло, що мій рідний клуб припиняє грати на дорослому рівні. Футбол настільки увійшов в моє повсякденне життя, що, до прикладу, по-іншому я вже і не вмію планувати своє дозвілля.

Присвятивши першу частину дня різноманітним стадіонам Кривого Рогу та накрутивши чимало кілометрів місцевим транспортом, я приїхав до стадіону шахти «Жовтневої», або ж, як мені більше до вподоби – КЗРК. Маючи достатньо часу до гри, я вирушив до супермаркету, набрав різних там різних смаколиків та припав на лавочку в місцевому парку на обід.

Мені подобається Кривий Ріг. Іншого такого міста в світі немає. Підземний трамвай, руді калюжі, старі будинки робочого класу, відстані між різними районами міста, чимало старих атмосферних стадіонів та відповідно можливостей для копанкомандрів. Звісно ж я приїхав до розтягнутого міста за останнім, але й відчути дух міста та відвідати нові райони також мав на меті.

У свій третій день в Туреччині я випадково знайшов гру аж п’ятого (регіонального) дивізіону. Гра проходила у 11-12 кілометрах від мого готелю, тож вирушивши на гру аж за чотири години до початку, я вирішив не користуватися місцевими маршрутками, а йти пішки. По дорозі на одному з перехресть зустрів автобус з гравцями чернігівської "Десни", які поверталися з тренування.

Місто Теребовля одне з найстаріших міст України, що має декілька відомих храмів та фортецю. Але стадіон не виглядає занадто старим, він відноситься до більш пізньої епохи. Центральна трибуна малє адміністративну будівлю і декілька рядів пластикових сидінь, та здатна вмістити біля тисячі вболівальників. Протилежна трибуна була значно менша і нащастя ще не знає що таке пластикові сидіння.

Футбольний клуб "Балкани" зацікавив мене ще кілька років тому, коли команда тільки починала свій шлях у ААФУ. Самобутній клуб з маленького села, створений з метою об’єднання болгарської громади яка проживає в тих краях. Стрімкий зліт команди з аматорів до першої ліги професіоналів, побудований стадіон практично з нуля. Що ще може бути цікавіше?

В Білорусь я мотнувся лише на один день де в компанії граундхоперів з пізних країн подивився єдиний матч. Акуратний стадіон, металошукачі при вході, і зовсім не багато відвідувачів, як для матчу топової ліги країни. Єдине що порадувало - це наявність активних фанатів з обох сторін.

Протягом двох років та 26 країн моєї подорожі мені завжди не щастило з потраплянням на футбол. То в них сезон закінчився як тільки-но я приїхав, то розпочався після того як я залишив країну. Тому я був здивований коли дізнався що у столиці Камбоджі, Пномпені, грають у футбол у той самий день, коли я там знаходжуся.

Приїхавши з ранку по раніше в четвертий за чисельністю населення місто області, перед мною став вибір. Оглянути центр і йти на стадіон, або подолати усе місто, щоб на власні очі подивитися на досить пристойних розмірів мотобольний стадіон, колишню резиденцію Петра I, а також місце де був розстріляний відомий король Одеського кримінального світу Мішка Япончик.

В звітному матчі навколофутбольного ажіотажу, як і в більшості міст, не було. В чаші стадіону за грою спостерігали декілька сотень людей. Ще 120 зручно вмостившись на пагорбах по псфу спостерігали за тим як футболісти ганяють круглого.

Після того як тур херсонщиною пішов по бороді я вирішив не мудрствувати і подвитись три матчі в Миколаєві. Тим паче, Корабел, який вже вздовж і впоперек знає миколаєвські арени був моїм гідом. Данний матч йшов прицепом до гри першої ліги на основному стадіоні міста. Але враховуючи те, що обидва стадіони поряд вдалось без проблеи подивитись гру на малий кубок міста.

Завдяки "стабільності" Херсонської обласної федерації та ААФУ, двом переносам і двом скасованим матчам, наш тур Херсонщиною перекочував у місто Корабелів. Найбажанішим для мене був саме цей матч. Родзинка в тому, що стадіон "Трудові резерви" був реконструйований ще під Євро в 2012 році! З тих пір тут було проведений всього один офіційний матч, та й той тільки в цьому році. Довгих п’ять років, новенький стадіон простоював без матчів і поростав бур’яном.

Після чергового жеребкування Ліги Європи, я всерйоз задумався про поїздку у Придністров’я. Чесно зізнаюся, я сумнівався чи їхати в Тирасполь, який де-факто знаходиться в невизнаній республіці. Адже по телевізору та в інтернеті розповідають про упереджене ставлення тамтешніх жителів до українців і про чинний соціалізм, мало не коммунізм.

Дорогою на матч рідної збірної доля мала занести нашу компанію до Литви. Звісно, цікаво було дізнатися – що ж то таке – литовський футбол. Після перегляду календарів внутрішніх змагань нам світила тільки «Недільна ліга» - аналог нашого аматорського чемпіонату України.

Вийшовши з дому ще до світанку, я сів на перший автобус до Кропивницького. Але вщент вбита дорога, якої часом взагалі не було, затягла поїздку на довгих п’ять годин. Від початку було зрозуміло, що до матчу у мене буде всього лише пару годин на огляд Єлисаветграда.

Стадіон "Спартак" в Ніжині побудований в радянські часи і довгий час обидві його трибуни були заповнені старими та трухлими дерев’яними трибунами. Проте, коли ще існував ФК Ніжин, то глядачі ходили на футбол великими групами, а нараз:і в місті немає постійної команди, за яку б хотілося переживати місцевим жителям.

Матч лідерів третьої за силою ліги Ісчландії вдався на всі 100! Дві команди майже із сусідніх міст (відстань від Гардура де проходила гра до Н’ярдвіку біля 20 км), обидві претендують на підвищення в класі. До звітного туру гості йшли в турнірній таблиці першими, господарі – третіми.

За тиждень після відвідин кубка Тюрінгії я знову намилився до Тюрінгії. Цього разу на мене чекав головний матч землі - за звання команди номер один у рамках регіонального дербі повинні були битися два єдиних професійних клубa землі. Рот-Вайс Ерфурт вже давно грає у третій лізі, а Карл Цейс Єна повернувся після 5-річної відсутності по закінченню минулого сезону.

У пошуках чергового матчу на перші вихідні вересня я натрапив на даний матч - дуже зрадів і, не довго думаючи, запланував відвідати цю зустріч кубка Тюрінгії. Справа в тому, що в Альтенбурзi знаходиться найбільший стадіон землі Тюрінгії, а місцева команда грає всього лише в сьомий лізі. Буденні матчі на ньому відвідують максимум дві сотні глядачів...

Разом із книгою Жадана чекаю на потяг до Львова. В порівнянні з ранком, ніч доволі тепла. Пригоди не припиняються. Провідник проспав зупинку, але я на диво відкрила очі у самий, так би мовити, останній момент. Проте, нагода потрапити до Чернівців теж була гарна. Не дуже люблю Львів через неймовірну кількість людей. А от о п’ятій ранку їм можна милуватись.

З днем міста, Вінниця! З найкращим цирковим шоу від керівництва місцевої футбольної команди професіоналів. Прекрасний приклад, що людина не награлась у дитинстві й має команду за іграшку, як дівчинка ляльку. Хочу - красиво одягаю, хочу - голу в багнюку макаю. Одним словом, зганьбив на всю країну команду своєю дівчачою поведінкою, зробивши з гравців та вболівальників блазнів.