У свій третій день в Туреччині я випадково знайшов гру аж п’ятого (регіонального) дивізіону. Гра проходила у 11-12 кілометрах від мого готелю, тож вирушивши на гру аж за чотири години до початку, я вирішив не користуватися місцевими маршрутками, а йти пішки. По дорозі на одному з перехресть зустрів автобус з гравцями чернігівської "Десни", які поверталися з тренування.

Місто Теребовля одне з найстаріших міст України, що має декілька відомих храмів та фортецю. Але стадіон не виглядає занадто старим, він відноситься до більш пізньої епохи. Центральна трибуна малє адміністративну будівлю і декілька рядів пластикових сидінь, та здатна вмістити біля тисячі вболівальників. Протилежна трибуна була значно менша і нащастя ще не знає що таке пластикові сидіння.

Футбольний клуб "Балкани" зацікавив мене ще кілька років тому, коли команда тільки починала свій шлях у ААФУ. Самобутній клуб з маленького села, створений з метою об’єднання болгарської громади яка проживає в тих краях. Стрімкий зліт команди з аматорів до першої ліги професіоналів, побудований стадіон практично з нуля. Що ще може бути цікавіше?

В Білорусь я мотнувся лише на один день де в компанії граундхоперів з пізних країн подивився єдиний матч. Акуратний стадіон, металошукачі при вході, і зовсім не багато відвідувачів, як для матчу топової ліги країни. Єдине що порадувало - це наявність активних фанатів з обох сторін.

Протягом двох років та 26 країн моєї подорожі мені завжди не щастило з потраплянням на футбол. То в них сезон закінчився як тільки-но я приїхав, то розпочався після того як я залишив країну. Тому я був здивований коли дізнався що у столиці Камбоджі, Пномпені, грають у футбол у той самий день, коли я там знаходжуся.

Приїхавши з ранку по раніше в четвертий за чисельністю населення місто області, перед мною став вибір. Оглянути центр і йти на стадіон, або подолати усе місто, щоб на власні очі подивитися на досить пристойних розмірів мотобольний стадіон, колишню резиденцію Петра I, а також місце де був розстріляний відомий король Одеського кримінального світу Мішка Япончик.

В звітному матчі навколофутбольного ажіотажу, як і в більшості міст, не було. В чаші стадіону за грою спостерігали декілька сотень людей. Ще 120 зручно вмостившись на пагорбах по псфу спостерігали за тим як футболісти ганяють круглого.

Після того як тур херсонщиною пішов по бороді я вирішив не мудрствувати і подвитись три матчі в Миколаєві. Тим паче, Корабел, який вже вздовж і впоперек знає миколаєвські арени був моїм гідом. Данний матч йшов прицепом до гри першої ліги на основному стадіоні міста. Але враховуючи те, що обидва стадіони поряд вдалось без проблеи подивитись гру на малий кубок міста.

Завдяки "стабільності" Херсонської обласної федерації та ААФУ, двом переносам і двом скасованим матчам, наш тур Херсонщиною перекочував у місто Корабелів. Найбажанішим для мене був саме цей матч. Родзинка в тому, що стадіон "Трудові резерви" був реконструйований ще під Євро в 2012 році! З тих пір тут було проведений всього один офіційний матч, та й той тільки в цьому році. Довгих п’ять років, новенький стадіон простоював без матчів і поростав бур’яном.

Після чергового жеребкування Ліги Європи, я всерйоз задумався про поїздку у Придністров’я. Чесно зізнаюся, я сумнівався чи їхати в Тирасполь, який де-факто знаходиться в невизнаній республіці. Адже по телевізору та в інтернеті розповідають про упереджене ставлення тамтешніх жителів до українців і про чинний соціалізм, мало не коммунізм.

Дорогою на матч рідної збірної доля мала занести нашу компанію до Литви. Звісно, цікаво було дізнатися – що ж то таке – литовський футбол. Після перегляду календарів внутрішніх змагань нам світила тільки «Недільна ліга» - аналог нашого аматорського чемпіонату України.

Вийшовши з дому ще до світанку, я сів на перший автобус до Кропивницького. Але вщент вбита дорога, якої часом взагалі не було, затягла поїздку на довгих п’ять годин. Від початку було зрозуміло, що до матчу у мене буде всього лише пару годин на огляд Єлисаветграда.

Стадіон "Спартак" в Ніжині побудований в радянські часи і довгий час обидві його трибуни були заповнені старими та трухлими дерев’яними трибунами. Проте, коли ще існував ФК Ніжин, то глядачі ходили на футбол великими групами, а нараз:і в місті немає постійної команди, за яку б хотілося переживати місцевим жителям.

Матч лідерів третьої за силою ліги Ісчландії вдався на всі 100! Дві команди майже із сусідніх міст (відстань від Гардура де проходила гра до Н’ярдвіку біля 20 км), обидві претендують на підвищення в класі. До звітного туру гості йшли в турнірній таблиці першими, господарі – третіми.

За тиждень після відвідин кубка Тюрінгії я знову намилився до Тюрінгії. Цього разу на мене чекав головний матч землі - за звання команди номер один у рамках регіонального дербі повинні були битися два єдиних професійних клубa землі. Рот-Вайс Ерфурт вже давно грає у третій лізі, а Карл Цейс Єна повернувся після 5-річної відсутності по закінченню минулого сезону.

У пошуках чергового матчу на перші вихідні вересня я натрапив на даний матч - дуже зрадів і, не довго думаючи, запланував відвідати цю зустріч кубка Тюрінгії. Справа в тому, що в Альтенбурзi знаходиться найбільший стадіон землі Тюрінгії, а місцева команда грає всього лише в сьомий лізі. Буденні матчі на ньому відвідують максимум дві сотні глядачів...

Разом із книгою Жадана чекаю на потяг до Львова. В порівнянні з ранком, ніч доволі тепла. Пригоди не припиняються. Провідник проспав зупинку, але я на диво відкрила очі у самий, так би мовити, останній момент. Проте, нагода потрапити до Чернівців теж була гарна. Не дуже люблю Львів через неймовірну кількість людей. А от о п’ятій ранку їм можна милуватись.

З днем міста, Вінниця! З найкращим цирковим шоу від керівництва місцевої футбольної команди професіоналів. Прекрасний приклад, що людина не награлась у дитинстві й має команду за іграшку, як дівчинка ляльку. Хочу - красиво одягаю, хочу - голу в багнюку макаю. Одним словом, зганьбив на всю країну команду своєю дівчачою поведінкою, зробивши з гравців та вболівальників блазнів.

Головний стадіон міста Ганау ще давно привернув мою увагу, але пробити його якось не вдавалося. По-перше, незважаючи на те, що місто знаходиться всього в 100 км від Вюрцбурга дістатися туди бюджетно і швидко на громадському транспорті досить складно. По-друге, клуб Hanauer SC, який проводить на ньому свої домашні матчі, грає аж в шостий лізі...

Не зважаючи на всі розмови про ПСФ та олскул, ще в першому турі домовилась про дорогу з Краматорська з ФК «Жемчужиною». Дістатись до міста взагалі не проблема, та і виїхати теж, проте саме місто забирає багато сил. Тому не дивлячись на те, що їхати автобусом 850 км близько 16 годин – то один раз можна полінуватись із пошуком варіантів.

4-й найголовніший день у Вінниці. Ця поїздка була запланована ще в великому весняному турі. На автовокзалі у Кам’янець-Подільському розглядали з Німцем карту сполучень на стіні. Бар був маленькою крапкою, але відразу кинувся до очей. «Це було б дуже епічно – пробити матч у Барі», - щось таке мені подумалось у той момент.

Футбольний клуб Скала зяявивс я у 1911 році. Першим стадіоном була галявину у парку ім. доктора Генрика Йордана. Згодом, коли команда під покровительством композитора Остапа Нижанківського почала обретати форму й хист до копання мяча, стадіон почав обростати трибунами та роздягальнями. Вже у 30х роках, коли команда ввійшла до першості Польщі, поле мало обриси сучасного стадіону.

Першого серпня 2000 року в західній околиці міста Тирасполя було розпочато будівництво спортивного комплексу "Шериф". Керівництво прийняло рішення про створення бази для професійного футболу, яка дозволила б футбольним клубам проводити не тільки тренування і міжсезонні збори, але і міжнародні турніри високого рівня.

Міський стадіон, також відомий як Республіканський стадіон імені Євгена Яковича Шинкаренко - багатофункціональний стадіон у місті Тирасполі. Розташований в кінці вулиці Карла Лібкнехта, поруч з ковзанкою «Сніжинка».Перші згадки про стадіон датовані тридцятими роками ХХ століття. Тоді в столиці МАРСР місті Тирасполі методом народного будівництва був зведений спортивний комплекс.

За всі роки поїздка до Вінниці на 4 дні – найдовще для одного міста. На третій день ліміт гостинності був вичерпаний, з самого ранку нарешті вдалося потрапити до лісу. Там час стоїть, а місцевість надихає. З чарівного світу вивів меседж від стрийкив про їх прибуття. Тож за годину, встигнувши вписатись до хостелу, ми вже разом крокували центральною вулицею.