Пробити Інгольштадт цікавило мене вже давно. Мабуть єдиний аргумент мого бажання відвідати матч у цьому місті - це зручне розташування. Інгольштадт також знаходиться в Баварії, і з Вюрцбурга туди можна без проблем дістатися на регіональному поїзді з однією пересадкою, заплативши при цьому скромні за німецькими мірками 25 євро в обидва боки. У плані фанатизму і стадіону Інгольштадт зовсім непривабливий, але про це пізніше...

Подорож не припиняється. В очікуваннія потяга змінються день. О першій годині без затримок вписуємось у прохолодний вагон. За кілька годин знов зустрічає Вінниця. Говорять, що всі дороги ведуть у Рим, а поки що Тернопіль й Вінниця в лідерах, як ланкові станції пересування між стадіонами.

Відразу з календарем пропустила момент купити прямий квиток до Тернополя. Практично в останню мить знайшовся варіант поїздки через Жмеринку й лише в один бік. З уточненням туру в УПЛ без питань місце у ГХ-календарі зайняв матч у Кропивницькому. На кшталт – хочу так й ніяк інакше. Тож зворотній квиток одразу купувася саме з Кропивницького.

Нарешті я вибрався в Білу Церкву. Як часто буває, те що майже поряд відвідати часу завжди не вистачає. Арсенал є дивною командою, що може дозволити собі не вийти на матч кубку України і далі тримати всіх у напрузі, адже не відомо чи планує команда вийти на наступну гру, чи ні. Напередодні, я навіть телефонував до людей, що пов’язані з клубом...

У моїх ГХ-планах давно була мета пробити всі стадіони своєї області. Місто Южноукраїнськ було одним з перших в цьому списку, але щоразу я відкладав його на потім. Даний тур міг виявитися особливим, адже до останнього був шанс зібратися майже усім хоперським рухом... але мабуть цього разу не судилося.

Перша згадка про копанку – у 1923 рік місцева «Корона» приймала «Ресовію» із Жешува. У 1931 році було засноване спортивне товариство «Дністер». Тоді футбольне поле знаходилось в іншому місці. Під час другої світової війни не було де складати військову техніку і придатне місце знайшли саме на стадіоні. Вже після війни активна молодь домоглася створення нової арени.

Наша добра ліга приймає у професіонали геть усіх, аби первинний внесок був сплачений до казни. Кількість набрали й раді. А те, що команди виходять на перший тур без свого стадіону, то вже десяте питання. От чому ремонт на арені треба починати з першим туром? Чому важко почати навесні підготовку й увійти в новий сезон красиво, як справжні професіонали?

Розвитку фізичної культури і спорту в Южноукраїнську завжди приділяли багато уваги. У місті діє спортивний комплекс «Олімп», який працює з 1988 року. В його складі стадіон на 5,5 тис. місць, стрілецький тир, відкриті тенісні, баскетбольні та міні-футбольні майданчики, піщане і гареве футбольні поля, ігрова зала, зали художньої гімнастики і боксу...

На цих вихідних мало відбутися перше Миколаївське дербі в незалежній Україні. Я не міг проігнорувати таку історичну подію. Саме тому, плюнувши на пекельну спеку та взявши фотік, я висунувся в бік стадіону. Хоч якогось ажіотажу навколо цього матчу не було, адже дербі проходило без участі головної команди міста. Вже на стадіоні, взявши пиво і оглянувши усе в окрузі, стало зрозуміло що народу збереться сьогодні небагато.

Южноукраїнськ славетний своїм історичним минулим, яке пов’язане з Бугогардівською паланкою Запорізького козацтва. Одним із семи природних чудес України було обрано регіональний ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя, до якого увійшов острів Гард на Південному Бузі в районі міста Южноукраїнськ. У такому мальовничому та славетному місті 1 вересня 1987 року було відкрито середнє професійно-технічне училище №2.

Північна Америка та Ліга МЛС, зокрема, на разі переживає справжній футбольний бум. І пов’язано це не лише з величезною кількістю імігрантів з футбольних країн. Навіть місцеві починають відчувати різницю між стерильною атмосферою бейсбольних чи баскетбольних матчів та футболом, де можна піти у справжній відрив, та відчути себе частиною подій на полі...

Богодухівський «Колос» - типовий, як за назвою, так і за всім іншим, стадіон українського районного центру. Невелика головна трибуна із адміністративною будовою, та ще трохи потрощених дерев’яних лав з протилежного боку поля. Бігові доріжки в задовільному стані та волейбольний майданчик звично розширюють функцій стадіону.

Краматорськ був у планах вже давно. Нарешті обставини посприяли тому, що я стрибнув у автівку та погнав на Донбас. Рівно рік тому я пробивав важкодоступне Петрове, подолавши за кермом близько семи сотень кілометрів. Цього разу загальний кілометраж склав 650. В Харкові я підхопив попутників, з якими звів Блаблакар. Ті попередили мене, що на в’їзді до міста можуть бути блок-пости, які перевіряють паспорт. А я якраз і не взяв його із собою.

Особисто я не люблю пробивати матчі команд, що грають не на своєму рідному стадіоні. Але цього сезону відсоток безхатченків настільки високий, що можна просто просидіти сезон вдома, тому на безриб’ї і рак риба. До того ж додаткову мотивацію пробивати гру окрім старих-добрих українських хоперів створив мій старий знайомий Отто з Чехії...

Спроба підкорити івано-франківський «Рух» знов вилилась у відвідування міста Лева. Прямих квитків за місяць до подорожі виловити не вдалось, тому Тернопіль знову став зв’язуючою ланкою. Обмінювати свій квиток на нову точку не хотілось. З Тернополя є зручна собака. Дерев’яні лавки, цигани із старою гітарою, прекрасніший вид за вікном – романтика.

Надихнувшись книжкою Дмитра Пастушка, я вирішив неодмінно відвідати Берлін і проникнутися його атмосферою. Обов’язковим пунктом під час подорожі був футбол. Хотілося потрапити на матч Юніон Берлін, але вони грали на виїзді. Тому вибір впав на Герту. Ще за кілька місяців до поїздки я почав моніторити їхній офіційний сайт, чекаючи коли квитки на гру з’являться у вільному продажу...

Футбольний центр розрахований на навчання до 1000 дітей у віці від 6 до 17 років. Центр дає можливість дітям області безкоштовно займатися футболом у професійних тренерів на якісних полях. З жовтня 2013 року футбольний центр реалізував програму з безкоштовного навчання футбольних тренерів Сумської області з видачою дипломів категорії «С».

Солоницівський "Енергетик" знаходиться у західній частині селища поруч із сосновим лісочком. Його єдина велика трибуна являє собою ряди сидінь встановлених просто на зеленому схилі, завдяки чому стадіон виглядає особливо гарним та затишним. З протилежного боку поля розташовані тренерські лави обох команд.

«Арсенал-Спартак» розташовується поруч із книжковим ринком по вулиці Клочківській. Стадіон має одну криту трибуну на 1444 місць з урахуванням VIP-ложе. Штучне поле незвичного кольору в задовільному стані та непрацююче табло вказують на те, що хоч кращі часу «Спартака» позаду, але за потреби невеликим коштом арену можна оновити.

Малинський стадіон є особливою спортивною спорудою на українській мапі. Майже всі його складові зроблено із дерева. Це чудово перегукується з природою місцевості та є екологічно. Виключенням є лише покриття бокових стін трибун та ті компоненти, які немає сенсу робити з природних матеріалів. Дві невеличкі трибуни з дерев’яними лавами частково накриті дахом.

На цю малоцікаву гру Київської області спочатку планував їхати разом з моїм другом – брітішем, але цього дня він вирішив відпочити, і я сам поїхав на новий для себе, 86-й стадіон. До нового стадіону в Ірпіні (відкритий рік тому) добирався десь півтори-дві години. Спочатку до метро Академмістечко, а там на 420 маршрутці...

Хоч в українській копанці й існує певна структура, але пірамідою її не назвеш. Деякі аматорські колективи цілком могли б підвищуватись до професійних ліг та виступати в них принаймні на рівні середняків другої ліги. Але їм такого «щастя» просто не треба, тож лишаються грати в обласних змаганнях.

Харків входить у ТОП-3 моїх любимих міст, до яких за будь-якої влучної нагоди я завітаю. Проте між відвідуванням місцевих стадіонів пролетіло майже сім років. Ще й колесо огляду залишилось у стороні. Потяг Одеса – Харків – Одеса не самий кращий за часом для подорожі в один день. Проте, у першій столиці є чим себе зайняти.

Тростянецький стадіон названо ім’ям дворазового олімпійського чемпіона у бігу на 5 та 10 кілометрів Володимира Куца, який народився в селі Олексине, Тростянецького району. Історія його життя описана на стенді біля вхідної брами. Також на честь легкоатлета встановлено пам’ятник.

6-й день туру. Команда розділилась. В мене транзит Львовом з Хмельницького до Стрия. Маленька хмельницька неприємність трішки сповільнила мене, але думок повернутись додому не було. Сьогодні середина нашого тріпу – повертати назад вже запізно.