8 листопада 2015 року в Корсунь-Шевченківському Черкаської області відбулося відкриття оновленого стадіону «Колос-Арена». Реконструкцію спортивної арени у Шевченковому краї було проведено спільними зусиллями місцевих органів влади та Федерації футболу України завдяки програмі УЄФА «Хет-трик».

За часів радянської індустріалізації Херсонський комбайновий завод імені Г. І. Петровського збудував стадіон "Петровець". Спортивна будова мала дві трибуни на двісті вболівальників, розділені по центру двоповерховою адмінбудівлею, вхідну групу, де при вході на будівлі плиткою викладені олімпійські орнаменти...

З цьогорічним зануренням у аматорський футбол, я зовсім забув про існування УПЛ. Після скасуванням чемпіонату U-21 (тільки там можна було вичепити цікаві стадіони), якось зовсім перестав стежити за календарем найвищого ступеня вітчизняного футболу. З настанням зими, аматори пішли в сплячку, слідом за ними 1-я і 2-я ліги, і тільки УПЛ ще припадає пилом на футбольних полянах країни.

Стадіон “Чемпіон” відомий перш за все тим, що поряд із ним знаходиться великий діючий храм, який буквально нависає над полем. Також під час служб добре чутно дзвони, які сповіщають про початок або завершення Богослужіння. Сама арена декілька років тому пережила повну реконструкцію і замість земляної поляни нині має штучний газон та пару пластикових сидінь.

Стадіон КНЕУ належить університету економіки, має натуральний газон, дві різні трибуни - одну з пластиковими сидіннями, іншу автентичну з дерев’яними лавами. Довкола купа майданчиків для ігрових і силових видів спорту. Роками на цій арені ніхто не грав, аж от там повадилися проводити ігри чемпіонату міста і Києво-Святошинського району.

Коли ти менше ніж за місяць втретє відвідуєш Одесу, особливих планів на туризм та прогулянки містом вже не будуєш. Тому цього разу я обмежився ранковим променадом центром міста і чашкою капучино, після чого вирушив на околицю Одеси.

Черговий тур першості Миколаївської області приніс мені приємний сюрприз, де збірна команда Широківської ОТГ (Снігурівський район) вкотре змінила домашній стадіон. Після сіл Широкого та Новопетрівки, команда “Агролідер” розширила свою географію та вирішила зіграти у селі Червона Долина.

Требухів манив мене давно, проте побував я тут лише зараз. Чудова затишна та невелика арена, яка з двох боків омивається водоймою. Золота осінь прикрасила дерева жовтим листям, які подекуди лежали біля і на ігровому майданчику. Неподалік від кутового прапорця рибалив чолов’яга, біля другого прапорця паслася купка гусей.

Щасливе потроху перетворюється на футбольний клондайк. Щоправда стадіон там один, а інші майданчики - то поляни з різним рівнем якості покриття. Але так чи інакше, там постійно хтось грає, преважно діти, тому знайти матч у цій місцевості дуже просто.

Не завжди у граундхоппінгу календар прихильний до спонтанних мандрівників, але не цього разу. Після грандіозного святкування ДНЛ ми з дружиною перемістилися до міста Лева, щоб відвідати у вівторок матч збірної з боснійцями. Ось тут ПФЛ порадувало та винесло матч «Карпат» із «Любомиром» на понеділок. Жир!

На другий день гулянь після Дня Нижчих Ліг у нас за планом був двійник. Уранці ми збиралися відвідати матч чемпіонату Вінницького району, а ввечері гру чемпіонату області у Козятині. Але за традицією матч у Козятині перенесли на день раніше і було вирішено відвідати лише матч районної першості. Не всі граундхопери дожили до цього моменту і наші ряди добряче порідшали.

Славутич Арена один із найпопулярніших стадіонів України. Луганська Зоря регулярно грає тут в Єврокубках та Прем’єр лізі, а місцевий Металург у другій лізі. Я багато разів бував тут, тому новою для мене цю арену не назвеш.

Нині основним стадіоном у Нікополі є «Електрометалург». На ньому окрім муніципальної команди грає свої домашні матчі «Скорук» з Токмаківки, отже нікопольцям на футбол випадає ходити щотижня, а то і частіше. Матч із СК «Полтава» був цікавим і сповненим драматургії.

Цього року День Нижчих Ліг відгремів на Вінничині! Для тих хто чує про це словосполучення вперше поясню - це день в який фанати (і не лише вони) різних великих клубів збираються разом, щоб подивитися гру нижчолігових команд та підтримати нелігову команду. Першочергово ми розглядали гру в Крижополі, але її відмінили в останній момент, тому нас радо зустріла Кирнасівка.

Неділя у мене почалася як у фільмі "День бабака", все по накатаній. Ранній підйом о 5 ранку, все той же зелений бус, що їде в польську Зелену Гуру, та сама київська траса і усі ті ж види за вікном. Ось тільки сьогодні я вийшов на одну зупинку пізніше в місті Первомайськ. Там під час годинної пересадки я прогулявся до стадіону ім. Куценка...

Щойно відвалився «Тур де Кривий Ріг», я рішуче взявся за вивчення рідної області. Благо, цього разу час і дати матчів дали заздалегідь, і топами для мене стали суботній матч в Арбузинці та недільний у Врадіївці. Оскільки мене хлібом не годуй - дай полиндати та дослідити рідну область, вирішено було пробивати обидва матчі.

Другий день ми провели у місті атомників - Южноукраїнську. Де у першості першої ліги містяни приймали команду Казанки. За повною перевагою господарів, матч закінчився сухою перемогою 3:0... Повний звіт читайте у новому журналі Копанкомандри.

До вашої уваги представляємо фото-звіт з Дня Нижчих Ліг 2020, який пройшов в мальовничій місцевості Побужжя. Перший день ми провели у селф Прибужжя, де місцева команда майже без шансів програла Ольгополю...

Інформацію про матчі чемпіонату полтавської області знайти не просто, адже федерація їх не анонсує, проте можна, якщо сильно захотіти. Стадіон у Решетилівці знаходиться в центрі міста і водночас на дуже мальовничому півострові біля річки Говтва. Він зберігся дуже непогано.

Оновлені шкільні стадіони все частіше стають місцем проведення змагань. З одного боку це добре, адже я в дитинстві бігав в кращому випадку по полю засіяному споришем, а про штучні газони я навіть не чув. З іншого - у Києві стоять порожніми, або й занепадають багато старих автентичних арен, до яких нікому немає діла.

Продовженням футбольного дня став один із мальовничих стадіонів міста Запоріжжя – Мотор. Дерев’яні трибуни, старі освітлювальні щогли та дух старої школи заводського стадіону надовго вкарбуються кожному, хто відвідає матч на цій арені. До речі, район в якому розташований стадіон, під стать спортивній споруді має багато ексклюзивних малоповерхових будівель – краса!

На цьому тижні мені випав всього один вихідний. Доволі швидко було вирішено провести його з користю. Вибираючи з двох локацій в першості Миколаївської області, вибрав я найбільш зручну в логістиці. Транзитне село Ольгопіль розташоване на Кіровоградській трасі, що дозволяло мені легко вибратися з нього після закінчення матчу.

Аматорські змагання, які проводяться у містах районного значення – мої найулюбленіші. В таких населених пунктах ще живе справжній дух футболу, бо пластик і штучність ще не добралася до місцевих змагань, а глядачі і гравці віддаються на стадіоні на повну незважаючи на погоду, рахунок на табло, та не ідеальність газону.

Стадіон “Трубник”, а нині “Металург”, має довгу, і маю надію, щасливу історію, проте нинішній матч проводився не в чаші основного стадіону, який має уже давно не ідеальний газон, а на галявині поряд з ним – так званому полі №1. Шкода, адже залізо-бетонні конструкції старої арени збереглися пречудово, хоча на них вже і немає натяку на дерев’яні лави, на котрих колись сиділи глядачі, спостерігаючи за матчами улюблених команд.

Коли в календарі замайоріла інформація, що матч гратиметься на ВДНГ, то я одразу почав дізнаватися на якому саме стадіоні, бо раніше матчів тут не проводили. Виявилось, що мова іде про стадіон КНУ. Доволі симпатичний університетський стадіон зі штучним покриттям та великою трибуною.