За тиждень після відвідин кубка Тюрінгії я знову намилився до Тюрінгії. Цього разу на мене чекав головний матч землі - за звання команди номер один у рамках регіонального дербі повинні були битися два єдиних професійних клубa землі. Рот-Вайс Ерфурт вже давно грає у третій лізі, а Карл Цейс Єна повернувся після 5-річної відсутності по закінченню минулого сезону.

У пошуках чергового матчу на перші вихідні вересня я натрапив на даний матч - дуже зрадів і, не довго думаючи, запланував відвідати цю зустріч кубка Тюрінгії. Справа в тому, що в Альтенбурзi знаходиться найбільший стадіон землі Тюрінгії, а місцева команда грає всього лише в сьомий лізі. Буденні матчі на ньому відвідують максимум дві сотні глядачів...

Разом із книгою Жадана чекаю на потяг до Львова. В порівнянні з ранком, ніч доволі тепла. Пригоди не припиняються. Провідник проспав зупинку, але я на диво відкрила очі у самий, так би мовити, останній момент. Проте, нагода потрапити до Чернівців теж була гарна. Не дуже люблю Львів через неймовірну кількість людей. А от о п’ятій ранку їм можна милуватись.

З днем міста, Вінниця! З найкращим цирковим шоу від керівництва місцевої футбольної команди професіоналів. Прекрасний приклад, що людина не награлась у дитинстві й має команду за іграшку, як дівчинка ляльку. Хочу - красиво одягаю, хочу - голу в багнюку макаю. Одним словом, зганьбив на всю країну команду своєю дівчачою поведінкою, зробивши з гравців та вболівальників блазнів.

Головний стадіон міста Ганау ще давно привернув мою увагу, але пробити його якось не вдавалося. По-перше, незважаючи на те, що місто знаходиться всього в 100 км від Вюрцбурга дістатися туди бюджетно і швидко на громадському транспорті досить складно. По-друге, клуб Hanauer SC, який проводить на ньому свої домашні матчі, грає аж в шостий лізі...

Не зважаючи на всі розмови про ПСФ та олскул, ще в першому турі домовилась про дорогу з Краматорська з ФК «Жемчужиною». Дістатись до міста взагалі не проблема, та і виїхати теж, проте саме місто забирає багато сил. Тому не дивлячись на те, що їхати автобусом 850 км близько 16 годин – то один раз можна полінуватись із пошуком варіантів.

4-й найголовніший день у Вінниці. Ця поїздка була запланована ще в великому весняному турі. На автовокзалі у Кам’янець-Подільському розглядали з Німцем карту сполучень на стіні. Бар був маленькою крапкою, але відразу кинувся до очей. «Це було б дуже епічно – пробити матч у Барі», - щось таке мені подумалось у той момент.

Футбольний клуб Скала зяявивс я у 1911 році. Першим стадіоном була галявину у парку ім. доктора Генрика Йордана. Згодом, коли команда під покровительством композитора Остапа Нижанківського почала обретати форму й хист до копання мяча, стадіон почав обростати трибунами та роздягальнями. Вже у 30х роках, коли команда ввійшла до першості Польщі, поле мало обриси сучасного стадіону.

Першого серпня 2000 року в західній околиці міста Тирасполя було розпочато будівництво спортивного комплексу "Шериф". Керівництво прийняло рішення про створення бази для професійного футболу, яка дозволила б футбольним клубам проводити не тільки тренування і міжсезонні збори, але і міжнародні турніри високого рівня.

Міський стадіон, також відомий як Республіканський стадіон імені Євгена Яковича Шинкаренко - багатофункціональний стадіон у місті Тирасполі. Розташований в кінці вулиці Карла Лібкнехта, поруч з ковзанкою «Сніжинка».Перші згадки про стадіон датовані тридцятими роками ХХ століття. Тоді в столиці МАРСР місті Тирасполі методом народного будівництва був зведений спортивний комплекс.

За всі роки поїздка до Вінниці на 4 дні – найдовще для одного міста. На третій день ліміт гостинності був вичерпаний, з самого ранку нарешті вдалося потрапити до лісу. Там час стоїть, а місцевість надихає. З чарівного світу вивів меседж від стрийкив про їх прибуття. Тож за годину, встигнувши вписатись до хостелу, ми вже разом крокували центральною вулицею.

Пробити Інгольштадт цікавило мене вже давно. Мабуть єдиний аргумент мого бажання відвідати матч у цьому місті - це зручне розташування. Інгольштадт також знаходиться в Баварії, і з Вюрцбурга туди можна без проблем дістатися на регіональному поїзді з однією пересадкою, заплативши при цьому скромні за німецькими мірками 25 євро в обидва боки. У плані фанатизму і стадіону Інгольштадт зовсім непривабливий, але про це пізніше...

Подорож не припиняється. В очікуваннія потяга змінються день. О першій годині без затримок вписуємось у прохолодний вагон. За кілька годин знов зустрічає Вінниця. Говорять, що всі дороги ведуть у Рим, а поки що Тернопіль й Вінниця в лідерах, як ланкові станції пересування між стадіонами.

Відразу з календарем пропустила момент купити прямий квиток до Тернополя. Практично в останню мить знайшовся варіант поїздки через Жмеринку й лише в один бік. З уточненням туру в УПЛ без питань місце у ГХ-календарі зайняв матч у Кропивницькому. На кшталт – хочу так й ніяк інакше. Тож зворотній квиток одразу купувася саме з Кропивницького.

Нарешті я вибрався в Білу Церкву. Як часто буває, те що майже поряд відвідати часу завжди не вистачає. Арсенал є дивною командою, що може дозволити собі не вийти на матч кубку України і далі тримати всіх у напрузі, адже не відомо чи планує команда вийти на наступну гру, чи ні. Напередодні, я навіть телефонував до людей, що пов’язані з клубом...

У моїх ГХ-планах давно була мета пробити всі стадіони своєї області. Місто Южноукраїнськ було одним з перших в цьому списку, але щоразу я відкладав його на потім. Даний тур міг виявитися особливим, адже до останнього був шанс зібратися майже усім хоперським рухом... але мабуть цього разу не судилося.

Перша згадка про копанку – у 1923 рік місцева «Корона» приймала «Ресовію» із Жешува. У 1931 році було засноване спортивне товариство «Дністер». Тоді футбольне поле знаходилось в іншому місці. Під час другої світової війни не було де складати військову техніку і придатне місце знайшли саме на стадіоні. Вже після війни активна молодь домоглася створення нової арени.

Наша добра ліга приймає у професіонали геть усіх, аби первинний внесок був сплачений до казни. Кількість набрали й раді. А те, що команди виходять на перший тур без свого стадіону, то вже десяте питання. От чому ремонт на арені треба починати з першим туром? Чому важко почати навесні підготовку й увійти в новий сезон красиво, як справжні професіонали?

Розвитку фізичної культури і спорту в Южноукраїнську завжди приділяли багато уваги. У місті діє спортивний комплекс «Олімп», який працює з 1988 року. В його складі стадіон на 5,5 тис. місць, стрілецький тир, відкриті тенісні, баскетбольні та міні-футбольні майданчики, піщане і гареве футбольні поля, ігрова зала, зали художньої гімнастики і боксу...

На цих вихідних мало відбутися перше Миколаївське дербі в незалежній Україні. Я не міг проігнорувати таку історичну подію. Саме тому, плюнувши на пекельну спеку та взявши фотік, я висунувся в бік стадіону. Хоч якогось ажіотажу навколо цього матчу не було, адже дербі проходило без участі головної команди міста. Вже на стадіоні, взявши пиво і оглянувши усе в окрузі, стало зрозуміло що народу збереться сьогодні небагато.

Южноукраїнськ славетний своїм історичним минулим, яке пов’язане з Бугогардівською паланкою Запорізького козацтва. Одним із семи природних чудес України було обрано регіональний ландшафтний парк Гранітно-степове Побужжя, до якого увійшов острів Гард на Південному Бузі в районі міста Южноукраїнськ. У такому мальовничому та славетному місті 1 вересня 1987 року було відкрито середнє професійно-технічне училище №2.

Північна Америка та Ліга МЛС, зокрема, на разі переживає справжній футбольний бум. І пов’язано це не лише з величезною кількістю імігрантів з футбольних країн. Навіть місцеві починають відчувати різницю між стерильною атмосферою бейсбольних чи баскетбольних матчів та футболом, де можна піти у справжній відрив, та відчути себе частиною подій на полі...

Богодухівський «Колос» - типовий, як за назвою, так і за всім іншим, стадіон українського районного центру. Невелика головна трибуна із адміністративною будовою, та ще трохи потрощених дерев’яних лав з протилежного боку поля. Бігові доріжки в задовільному стані та волейбольний майданчик звично розширюють функцій стадіону.

Краматорськ був у планах вже давно. Нарешті обставини посприяли тому, що я стрибнув у автівку та погнав на Донбас. Рівно рік тому я пробивав важкодоступне Петрове, подолавши за кермом близько семи сотень кілометрів. Цього разу загальний кілометраж склав 650. В Харкові я підхопив попутників, з якими звів Блаблакар. Ті попередили мене, що на в’їзді до міста можуть бути блок-пости, які перевіряють паспорт. А я якраз і не взяв його із собою.

Особисто я не люблю пробивати матчі команд, що грають не на своєму рідному стадіоні. Але цього сезону відсоток безхатченків настільки високий, що можна просто просидіти сезон вдома, тому на безриб’ї і рак риба. До того ж додаткову мотивацію пробивати гру окрім старих-добрих українських хоперів створив мій старий знайомий Отто з Чехії...